Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
— Ви тупі, але не глухі, — відповіла Сюзанна. — Бодай якась втіха. — І помахала дулом револьвера — порожнього, Едді був у цьому впевнений. А якщо так, то скільки патронів лишилося в «рюгері»? Тут він збагнув, що не має жодного уявлення, скільки патронів міститься в обоймі, і подумки обізвав себе дурнем… але чи ж узагалі він міг уявити, що все так обернеться? Навряд. — Ви чули, що він сказав. Кидайте все на землю. Канікули закінчилися.
Один за одним вони підкорилися.
— Дарма ви вбили Вінстона, місіс. У нього ниньки день народження, — сказала жінка, на обличчі в якої було не менше пінти крові відважного Меча–і–Кілта.
— То треба було йому лишатися вдома і їсти торт, — відрізав Едді. І ні слова жінки, ні його власна реакція не здалися йому аж такими абсурдними в цій ситуації.
Серед Юнів лишалася ще одна жінка — худюща білявка, чиє довге волосся повилазило пасмами, наче від лишаю. Вона спробувала було непомітно відступити в бік мертвого карлика і під захист зарослих арок, але Едді поклав цьому край, випустивши кулю в розтрісканий бетон поблизу її ніг. Що з неї можна взяти, він не знав, але не хотів, щоб хтось показував іншим дурний приклад. І просто боявся того, як поведуть себе його руки, коли хворі люди з понурими обличчями, що стоять зараз перед ним, спробують тікати. Хай там що поганого холодний розум думав про все це стрілецьке ремесло, його рукам воно все одно подобалося.
— Стій на місці, красуне. Офіцер Дружній радить не ризикувати. — Едді подивився на Сюзанну і миттю стривожився, бо вона мала дуже блідий вигляд. — Сьюз, з тобою все добре? — тихо спитав він.
— Так.
— Ти ж не зомлієш? Бо…
— Ні. — Вона глянула на нього темними, як бездонні колодязі, очима. — Просто я ніколи нікого не вбивала з револьвера… ясно?
«Ну, тоді звикай», — крутилося в нього на язиці, але він не вимовив цього вголос. Натомість звернув погляд до п'ятьох, що стояли перед ним. В очах, що спостерігали за ним із Сюзанною, був якийсь притлумлений страх, але до справжнього жаху йому було далеко.
«Блін, тут уже майже ніхто не пам'ятає, що таке жах, — подумав Едді. — Радість, сум, любов… так само. Навряд чи вони здатні зараз щось відчувати. Надто вже довго вони жили в цьому чистилищі».
Аж раптом він згадав радісні крики, сміх і театральні аплодисменти, які вони з Сюзанною чули раніше, і зрозумів, що помиляється. Бодай одне почуття ще досі примушувало їхні мотори працювати, ще одне викликало в них емоції. Спанкер би це підтвердив.
— Хто тут головний? — спитав Едді. На випадок, якщо до когось повернеться хоробрість, він дуже уважно спостерігав за перехрестям за спинами маленького гурту. Поки що нічого тривожного він там не бачив і не чув. Мабуть, їхні товариші вирішили залишити цю обірвану компанію на поталу долі.
Вони непевно перезирнулися. Врешті–решт подала голос жінка з заляпаним кров'ю лицем.
— Спанкер і був головним. Але коли заграли барабани богів, то камінь з капелюха випав Спанкерів. То ми його і відправили потанцювати. Мабуть, наступним пішов би Вінстон, але ви його урехали зі своїх проклятих револьверів. — Вона навмисне стерла зі щоки кров, подивилася на неї і знову звернула похмурий погляд до Едді.
— А як ти гадаєш, що хотів зробити зі мною Вінстон своїм проклятим списом? — спитав Едді. Йому це дуже не сподобалося, але жінка змусила його почуватися винним у скоєному. — Підрівняти мені баки?
— Ви прикінчили Френка і Ластера, — вперто вела далі вона, — і хто ж ви такі? Або Сиві, і це погано, або пара проклятих приблуд, і це ще гірше. І хто ж лишився захищати Юнів із Північного Міста? Мабуть, тільки Топсі, моряк Топсі, але його тут нема. Він сів у свій човен і поплив униз річкою, щоб він скис!
Але Сюзанна вже давно не слухала її. Всі її думки зосередилися на тому, що жінка сказала раніше. «Камінь з капелюха випав Спанкерів. То ми його і відправили потанцювати». Колись у коледжі вона читала «Лотерею» Ширлі Джейксон, тож тепер збагнула, що ці дегенерати, у яких виродилися колишні Юни, жили в жахітті, описаному Джейком. Не дивно, що вони не здатні до сильних емоцій. їм же доводилося бути учасниками цього зловісного дійства не раз на рік, як у романі, а не менше двох–трьох разів на день.
— Чому? — хрипким від переляку голосом спитала вона в жінки. — Нащо ви це робите?
Жінка змірила Сюзанну таким поглядом, наче вжитті не бачила більшої ідіотки.
— Нащо? Щоб привиди, які живуть у машинах, не забрали тіла тих, хто тут помер — і Юнів, і Сивих, — і не наслали їх на нас. Мертв'яки ж можуть вилізти крізь діри у вулицях і зжерти нас. Навіть останній йолоп це знає.