Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
— Електрика? — здогадався Едді.
Дживс із скривавленою жінкою кивнули водночас.
— Так, — сказала жінка. — Електрика. Так це називали в давно минулі часи.
— Вам не треба заходити туди разом з нами, — зненацька запропонувала Сюзанна. — Просто покажіть нам, де це місце. А далі ми вже підемо самі.
Жінка змірила її недовірливим поглядом, але Дживс нахилився їй до вуха і щось зашепотів. Решта Юнів стояли за їхніми спинами, дивлячись на Едді й Сюзанну з приголомшеним виглядом людей, що пережили руйнівну повітряну атаку.
Дослухавши, жінка озирнулася на них.
— Так, — сказала вона. — Ми відведемо вас до Колиски. Так вам і треба.
— От і я так думаю, — сказав Едді. — Ти і Дживс. А решта — зникніть. — Він обвів їх прицільним поглядом. — Але наостанок затямте от що: один підступно пожбурений спис, одна стріла, одна цеглина — і ці двоє помруть. — Погроза прозвучала настільки слабо й непереконливо, що Едді негайно пошкодував про неї. Яке їм діло до цих двох чи взагалі до будь–кого з їхнього клану, якщо вони щодня відправляють на той світ двох чи більше? «Хоча, — подумав він, спостерігаючи, як інші, навіть не озираючись, йдуть геть, — пізно вже шкодувати про сказане».
— Ходімо, — сказала жінка. — Треба швидше з усім покінчити. Очі б мої вас не бачили.
— Взаємно, — відповів Едді.
І вони з Дживсом повели їх уперед. Але, перш ніж піти, жінка зробила щось таке, від чого Едді трохи розкаявся в своїх жорстоких думках: вона стала навколішки, прибрала волосся з обличчя чоловіка в кілті і поцілувала його в брудну щоку.
— До побачення, Вінстоне. Чекай на мене там, де розступаються дерева, а вода солодка. Я прийду до тебе, обов'язково прийду. Це так само неминуче, як і настання світанку, що проганяє темряву на захід.
— Я не хотіла його вбивати, — сказала Сюзанна. — Так і знайте. Але сама я помирати хотіла ще менше.
— Так. — Звернене до Сюзанни обличчя було суворим і сухим, жінка не плакала. — Але в Колисці Блейна на тебе чекає смерть. І, можливо, ти помреш, заздрячи бідному старому Він–стонові. Блейн жорстокий. Найжорстокіший з усіх демонів у цьому жорстокому–прежорстокому місті.
— Ходімо вже, Мод, — сказав Дживс, допомагаючи їй підвестися.
— Так. Покінчимо з ними. — Вона знову змірила Сюзанну й Едді рішучим, але водночас дещо розгубленим поглядом. — І нехай боги проклянуть мої очі за те, що я вас взагалі побачила.
І нехай прокляття впаде на ваші револьвери, бо вони ніколи не завдавали нам нічого, крім клопотів.
«А з таким ставленням, — подумала Сюзанна, — ваші клопоти триватимуть ще років з тисячу, не менше».
Мод почимчикувала вулицею Черепахи, Дживс — за нею. Едді доводилося ще штовхати Сюзаннин візок, тож невдовзі він засапався і ледь встигав. Розкішні будівлі обабіч вулиці змінилися будинками в стилі заміських, оповитими плющем, перед якими розкинулися величезні занедбані газони. Колись тут був дуже фешенебельний район, зрозумів Едді. Одна будівля, що височіла попереду, затьмарювала решту. На вигляд — оманливо простий квадрат із білого каменя, з численними колонами, на яких тримався дах. Едді знову згадав фільми про гладіаторів, від яких він так шаленів у дитинстві. Сюзанна здобула Ґрунтовнішу освіту, тож їй згадався Парфенон. Увагу обох одразу полонив величний скульптурний бестіарій — Ведмідь і Черепаха, Риба і Щур, Кінь і Собака, — що в два ряди облямовував будівлю вгорі під дахом. І вони збагнули, що це те місце, яке вони шукають.
їх не полишало тривожне відчуття, що за ними стежать безліч очей — очей, сповнених ненависті й подиву. Коли вони підійшли ближче і в полі зору з'явилася монорейкова дорога, прогуркотів грім. Як і буря, монорейка брала свій початок на півдні, стрімко летіла в місто, проходила вулицею Черепахи і вливалася в Колиску Лада. І поки вони наближалися, вітер дедалі дужчав, і висхлі тіла обабіч дороги почали звиватися й танцювати на вітрі.