Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Джейк незворушно слухав усі ці дурниці. Він мав намір ще до заходу сонця побачити Ґешера мертвим. Навіть ціною власного життя. Джейкові вже було байдуже. Він витер кров із розбитої щойно губи і задумливо подивився на руку, дивуючись, як швидко в людському серці не лишається нічого, крім нестримної жаги вбивста.
Помітивши, що Джейк дивиться на скривавлені пальці, Ґешер криво всміхнувся.
— Сочок пустив, ге? Старий Ґешер ще пустить сочок із твого молоденького деревця, якщо не будеш поводитися чемно. — Він показав на бруківку вузенького завулка, в якому вони зараз перебували. В тому місці, куди він тицяв пальцем, лежала іржава кришка каналізаційного отвору. На ній стояло тавро зі словами, які Джейк не так давно бачив: «ЛИВАРНЯ ЛAMEPKA».
— Там збоку є ручка, — сказав Ґешер. — Бачиш? Просунь туди руки і відтягни вбік. І ворушися, тоді, може, до зустрічі з Цок–Цоком у тебе ще лишаться всі твої зуби.
Джейк ухопився за сталеву кришку і потягнув. Сильно, проте не що було сили. Лабіринт вулиць і завулків, крізь який Ґешер його гнав, був нестерпним, але там він принаймні міг бачити. І уявити не міг, що чекає на нього в підземеллях міста, де темрява поглине навіть мрії про порятунок. А що наміру дізнаватися, як там, унизу, в нього не було жодного, то він і не збирався без крайньої потреби це робити.
Але Ґешер швидко пояснив йому, що потреба якраз крайня.
— Вона занадто важка для… — почав Джейк, але не договорив, бо пірат ухопив його за горло і підняв у повітря до рівня своїх очей. Від довгого забігу його лице трохи розчервонілося й вкрилося потом, а гнійники, що в'їдалися в шкіру, набули огидного відтінку, жовтого з пурпуровим. Із відкритих наривів витікала густа рідина і цівки крові. Джейк встиг відчути густий сморід, що йшов від Ґешерового тіла, а потім рука зімкнулася довкола його горла й перекрила дихання.
— Слухай уважно, недоумку, бо це тобі останнє попередження. Або ти зараз же знімеш цю довбану кришку, або я запхаю руку тобі до рота і вирву язика. І можеш кусатися, скільки влізе, бо в мене ця зараза в крові. Не мине й тижня, як перші квіточки з'являться на твоєму личку. Якщо доживеш. Затямив?
Джейк шалено закивав. Ґешерове обличчя вже почало розпливатися перед його очима сірою плямою, туман дедалі густішав, а голос долинав наче здаля.
— Гаразд. — Ґешер кинув його на землю. Джейк гепнувся біля каналізаційного люка, важко хапаючи ротом повітря й кашляючи, наче перед блюванням. І врешті–решт спромігся глибоко вдихнути повітря — рідкого вогню, що негайно обпік йому легені. Він виплюнув скривавлений згусток мокроти, і від її вигляду його ледь не знудило.
— А тепер годі вже теревенити, світло моїх очей, знімай кришку.
Джейк підповз до люка, взявся за ручку і цього разу вже смикнув щосили. На якусь жахливу мить йому здалося, що важезна кришка не зрушить з місця. А потім він уявив собі, як Ґешерові пальці тягнуться йому до рота та хапають за язик, і де тільки сили взялися. У спині немилосердно заболіло, було таке відчуття, що якась частина хребта зсунулася з місця, але люк, скрегочучи на бруківці, повільно піддавався. Ось уже поглядові відкрилася вузька серпоподібна усмішка самої темряви.
— Добре, малий, добре! — зрадів Гешер. — Ти ж мій маленький мул! Тягни далі — не здавайся, ще трохи!
Коли серп став півмісяцем, а біль у попереку вже пік вогнем, Ґешер дав Джейкові піддупника, і той розтягнувся на землі.
— Дуже добре! — вдоволено сказав пірат, зазираючи в отвір. — А тепер, малий, спустися драбиною, вона там збоку. Але дивися не впади, тримайся добре, бо ті щаблі в біса слизькі й мохом порослі. їх там штук зо двадцять, наскільки я пам'ятаю. А коли спустишся на дно, стій і чекай на мене. Може, тобі й захочеться втекти від старого приятеля, але хіба ж це буде розумно? Як ти гадаєш, розумно?
— Ні, — відповів Джейк. — Мабуть, ні.
— Дуже мудро, синку! — Гешер розплився в своїй огидній усмішці, в черговий раз демонструючи жалюгідні залишки зубів. — Там темно. І ціла тисяча коридорів розходиться на всі боки. Твій старий приятель Ґешер знає їх усі, як облуплені, а от ти загубишся вмить. А ще там є щури… дуже великі і дуже голодні. Так що стій і чекай.
— Я стоятиму.
Ґешер пильно до нього придивився.
— Ти говориш, як мале Юненя, але ти не Юн, я впевнений. Звідки ти, хлопче?
Джейк мовчав.
— Oо, шалапут язика проковтнув? Ну нічого. Цок–Цок швидко з тебе правду добуде. У нього є такий дар, що люди самі починають говорити. А коли вже розговоряться, то говорять так швидко і кричать так голосно, що, аби спинити, їх доводиться стукати по довбешці. У присутності Цок–Цока шалапутам не дозволяється ковтати чиїсь язики, навіть таких молоденьких і смачненьких, як ти. А тепер пішов униз. Но, пішов!