Загублена земля. Темна вежа III

— Смерть Сивим! Вони прикінчили Ластера! Смерть обом! — залунало звідусіль, коли це чарівне товариство помітило Сюзанну в візку і Едді, котрий опустився перед ним на коліно. Натовп вів чоловік із шаблею наголо, закутаний у щось на кшталт шотландського кілта. Агресивно змахнувши зброєю (тілиста жінка, яка стояла поряд із ним, упала б без голови, якби не встигла вчасно ухилитися), він метнувся у наступ. Слідом за ним з радісними криками посунули інші.

Повітря хмарного дня прорізав грім Роландового револьвера, і Юнові в кілті знесло верхню частину голови. Червоний дощ пролився на землисто–бліду шкіру жінки, якій дивом не відрізало шаблею голову, і вона закричала. Але знавіснілий натовп, дико водячи очима, не зупинився.

— Едді! — крикнула Сюзанна і вистрілила ще раз. Цього разу на землю впав чоловік у оздобленому шовком плащі й високих чоботях.

Едді безпорадно шукав «рюгер» і на якусь жахливу мить його охопила паніка від думки, що пістолет загубився. Але він просто якимось чином опустився нижче, бо був запханий за пояс штанів. Едді намацав руків'я і сильно смикнув. Клята штука не піддавалася, бо приціл зачепився за білизну.

Сюзанна вистрілила ще тричі поспіль. Кожен постріл влучав у ціль, але осатанілих Юнів це не спинило.

— Едді, помагай!

Почуваючись Суперменом низького гатунку, Едді сильно рвонув пістолет, порвав труси, але нарешті спромігся видобути «рюгер». Ребром долоні зняв із запобіжника, сперся ліктем на ногу вище коліна і відкрив вогонь. Йому не треба було думати, навіть прицілюватися не довелося. Якось Роланд їм розповідав, що в бою руки стрільця працюють самі, ними не треба керувати. І зараз Едді збагнув, шо малося на увазі. Хоча з такої близької відстані навіть сліпий би не промазав. Сюзанна скоротила чисельність нападників, і тепер їх було не більше п'ятнадцяти. По інших, як ураган по полю пшениці, пройшовся Едді. Нате, щоб покласти чотирьох, у нього йшло менше двох секунд.