Загублена земля. Темна вежа III

У Роландовій уяві, наче демон чи джин із пляшки, спливла вишкірена мармиза Ґешера: криві зуби, порожній погляд, щоки і щетинисте підборіддя, роз'їдені мандрусом. «Якщо ти його скривдиш…» — подумав він і примусив себе думати інакше, бо то був глухий кут. — Якщо Гешер скривдить хлопчика (Джейка! — люто наполягала свідомість. — Це не просто собі хлопчик, це Джейк! Джейк!), Роланд його вб'є. Так, уб'є. Втім, саме по собі це нічого не змінить, бо Ґешер уже ходячий мрець.

Стрілець видовжив лямки наплічника, дивуючись із хитромудрих застібок, які дозволяли це зробити, надів його на плечі й знову звівся на ноги. Юк уже був готовий мчати далі, але Роланд покликав його на ім'я, і шалапут озирнувся.

— До мене, Юк. — Роланд не знав, чи тварина зрозуміє і якщо так, то чи послухається команди, але краще й безпечніше, щоб він не відходив далеко. Там, де знайшлася одна пастка, неодмінно виявляться й інші. Наступного разу Юкові може не пощастити.

— Ейк! — дзявкнув Юк, не зрушуючи з місця. Гавкіт був наполегливий, але в очах пухнастика Роланд побачив, що той відчуває насправді. Ті очі потемніли від страху.

— Так, але це небезпечно, — сказав йому Роланд. — Ходи до мене.

За їхніми спинами, там, звідки вони прийшли, щось важке глухо гупнулося на землю. Швидше за все, це падіння спричинили нескінченні вібрації барабанного бою. І Роланд побачив, що зі смітника, як голови дивних довгошиїх тварин, подекуди витикаються стовпи з гучномовцями.

Юк підбіг до нього й, важко дихаючи, подивився йому у вічі.

— Не відходь від мене.