Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
§ 71. Висновок від протилежного як засіб вирішення колізій між правовими нормами, сфери дії яких співпадають, а диспозиції співвідносяться як рід і вид
Співвідношення диспозицій як роду і виду при повному співпаданні гіпотез не означає, що в таких випадках колізії між правовими нормами повинні вирішуватись за допомогою правила «lех spesialis derogat generali», бо диспозиція не може бути критерієм поділу правових норм на загальні і спеціальні. Такі колізії, якщо вони не ускладнені ієрархічним або хронологічним компонентом, вирішуються за допомогою висновку від протилежного, який слід зробити із правової норми з вужчою диспозицією. У такий спосіб виявляється логічно закріплена у відповідному законодавчому положенні правова норма, яка не може застосовуватись усупереч конкуруючій текстуально закріпленій правовій нормі.
1. Якби спеціальна правова норма виявлялась, зокрема за критерієм широти змісту диспозицій правових норм, що конкурують, то правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 4 ГК («особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом») мала б бути визнана спеціальною у відношенні до правової норми, передбаченої ч. 2 ст. 9 ЦК («законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання»), бо перша із названих тут правових норм має більш вузьку диспозицію, передбачає встановлення особливостей регулювання майнових відносин у сфері господарювання тільки Господарським кодексом, у той час як правова норма, передбачена ч. 2 ст. 9 ЦК, допускає встановлення особливостей регулювання майнових відносин у сфері господарювання будь-яким законом (під «законом» у Цивільному і Господарському кодексах розуміється будь-який законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою в порядку, передбаченому для прийняття законів). Ця «спеціальна» правова норма і підлягала б переважному застосуванню перед «загальною» правовою нормою, що передбачена ч. 2 ст. 9 ЦК. Але співвідношення між цими правовими нормами є іншим, а тому і колізія між ними має вирішуватись за допомогою іншого методологічного інструментарію.
Для вирішення зазначеної колізії із правової норми з вужчою диспозицією (у даному випадку — із ч. 2 ст. 4 ГК) слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 4 ГК і відповідно до якої будь-яким іншим нормативно-правовим, у тому числі законодавчим, актом особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначатись не можуть. Але ця правова норма не може конкурувати при правозастосуванні з іншими правовими нормами того ж ієрархічного рівня, які текстуально закріплені або закріплені хоч би логічно, але виявляються при тлумаченні за допомогою висновків ступеню, від попереднього правового явища до наступного або навпаки. Отже, колізія між правовою нормою, що встановлена ч. 2 ст. 9 ЦК і правовою нормою, що передбачена ч. 2 ст. 4 ГК, вирішується на користь першої із названих двох правових норм.
2. Сфера дії правової норми, що передбачена ч. 1 ст. 229 ГК («учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами»), і сфера правової норми, яка встановлена ч. 2 ст. 343 ГК («платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня»), повністю співпадають, хоч і описані ці сфери у наведених законодавчих положеннях різними текстами: неможливо уявити собі будь-яке інше реально значуще порушення грошового зобов’язання, крім прострочення його виконання.
Диспозиція правової норми, встановленої ч. 2 ст. 343 ГК, є вужчою, ніж диспозиція правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 229 ГК, і не виходить за межі останньої. Колізія між цими двома правовими нормами вирішується у наступний спосіб. Із ч. 2 ст. 343 ГК слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, яка логічно закріплена у цьому законодавчому положенні і відповідно до якої прострочення платежу за грошовим зобов’язанням не тягне інших правових наслідків, крім обов’язку сплатити пеню. Ця правова норма за змістом диспозиції є несумісною з правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 1 ст. 229 ГК. Перевага при правозастосуванні надається цій останній правовій нормі, оскільки правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного нездатні конкурувати при правозастосуванні з текстуально закріпленими правовими нормами. Отже, прострочення виконання грошового господарського зобов’язання тягне виникнення на боці боржника обов’язку відшкодувати збитки і обов’язку сплатити пеню.