Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
2. Вдало використовується слово «лише» у ч. 4 ст. 1197 ЦК («якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни»). Якби це слово не було включене до формулювання ч. 4 ст. 1197 ЦК, не було б перешкод для застосування у випадках, передбачених цією частиною, загальної правової норми, яка встановлена частиною першою цієї ж статті і яка встановлює строк (дванадцять або три останні календарних місяці роботи — на вибір потерпілого), за який обчислюється середній заробіток. Слово «лише» в ч. 4 ст. 1197 ЦК дає підстави для твердження про те, що із цього положення прямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правова норма, відповідно до якої при обчисленні середньомісячного заробітку має враховуватись тільки заробіток після зміни його розміру із зазначених причин, а заробіток до дня зміни враховуватись не може.
3. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦК кредитори учасника повного товариства отримують право звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі товариства «тільки у разі недостатності (a fortiori — відсутності. — Авт.) іншого майна для задоволення вимог кредиторів». Звідси прямо випливає правова норма, відповідно до якої за наявності такого майна та його достатності для погашення зобов’язань учасника повного товариства перед кредиторами, останні не мають права звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства. Спеціальна правова норма, яка логічно закріплена у ч. 1 ст. 131 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку а contrario, має таку ж юридичну силу, як і текстуально закріплена спеціальна правова норма, а тому вона підлягає переважному застосуванню перед положенням частини п’ятої ст. 52 Закону «Про виконавче провадження», відповідно до якого остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
4. Яскраво видно значення включення до тексту положення нормативно-правового акту слова «лише» на прикладі ч. 1 ст. 241 ЦК («правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання»). Якби тут не було слова «лише», то із наведеного формулювання законодавчого акта непрямо випливало б, що такий правочин не створює, не змінює, не припиняє цивільних прав та обов’язків особи, яку представник представляє. Але це правило лише непрямо випливало б. а тому воно не могло б застосовуватись всупереч правилам про недійсність правочинів (за відсутності прямого зазначення в законі на недійсність (нікчемність) правочину останній вважався б оспорюваним). Але наявність слова «лише» дає підстави для висновку про те, що у разі відсутності наступного схвалення правочину особою, яку представляє представник, цивільно-правові наслідки не настають взагалі, хоч такий правочин і не є нікчемним. Проте спір про те, чи перевищив представник свої повноваження, є можливим, а вирішення питання про спосіб захисту права при цьому виявляється непростим. Пред’явлення позову про визнання того, що на підставі правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, цивільні права та обов’язки не виникли, чи не змінились, чи не припинились, натикається на суто буквальне і таке, що суперечить п. 1 ст. 6 і ст. 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, тлумачення судами положення ч. 2 ст. 16 ЦК, відповідно до якого допускається захист цивільного права способом, не передбаченим цією частиною, якщо це встановлено договором або законом. Практика переважно йде шляхом визнання за особою, від імені якої діяв представник, права на пред’явлення вимоги про визнання правочину, вчиненого представником, недійсним.