Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Слово «лише» вживається у ст. 274 ЦК при визначенні нормативно-правових актів, якими можуть встановлюватись обмеження особистих немайнових прав: «обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею», «обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними». На повноваження Верховної Ради приймати відповідні зміни до Конституції чи приймати закони наявність слова «лише» не впливає, але сприяє більшій визначеності змісту положення законодавчого акту.
11. Відповідно до абзацу третього ч. 3 ст. 202 ЦК «односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами». Із цього положення прямо випливає (це встановлюється висновком a contrario), що у всіх інших випадках односторонній правочин не може створювати обов’язки для інших осіб незалежно від визнання його недійсним. У такий спосіб створюється особлива правова конструкція правочину, який не є нікчемним, але який не створює правових наслідків (у відповідній частині).
12. «Майно інвестора може бути використане ним для забезпечення його зобов’язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України» (ч. 4 ст. 7 Закону «Про інвестиційну діяльність»). Звідси прямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким майно, яке належить юридичній особі на праві оперативного управління, не може бути предметом договору застави, що укладається з метою забезпечення зобов’язань інвестора. Отже, казенне підприємство у таких правовідносинах брати участь не може.
13. Інколи законодавець уточнює коло обставин, прав та обов’язків, яким протиставляється визначене актом законодавства коло обставин, прав та обов’язків, зазначенням на те, яким саме обставинам, правам та обов’язкам робиться протиставлення. В таких випадках коло явищ, на які зазначається в акті законодавства, протиставляється не всім іншим явищам, а цьому уточненому колу явищ. Так, формулювання «особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги...» (ч. 4 ст 197 ЦК) давало б підставу для висновку про те, що індосант взагалі не несе відповідальності перед індосатом у всій решті випадків. Зокрема, це означало б неможливість застосування до індосанта відповідальності, передбаченої частиною третьою ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (індосант, що підписав договір цесії, міг би передати цінний папір, не переданий на виконання договору, іншому індосату. Якщо перший індосат своє обтяження не зареєстрував, договір цесії з другим індосатом є дійсним, а на індосанта покладається згідно із названим Законом відповідальність у вигляді відшкодування збитків). Але такий висновок є неможливим, оскільки цитований текст ч. 4 ст. 197 ЦК доповнюється словами «і не відповідає за здійснення цього права». Отже, формулювання «відповідає лише за недійсність відповідної вимоги» протиставляється відповідальності індосанта не взагалі, а лише відповідальності за здійснення права.
14. У багатьох випадках в положеннях актів законодавства використовується прислівник «виключно». Це надає правовій нормі, що логічно закріплена в таких положеннях, такої ж здатності конкурувати з іншими правовими нормами, яку мають текстуально закріплені правові норми.
«Право на розповсюдження телерадіопроірам у багатоканальних телемережах мають виключно:
- телерадіоорганізації, що отримали ліцензії на мовлення з використанням ресурсу багатоканальної телемережі відповідно до вимог ст. 23 цього Закону;
- суб’єкти господарювання, яким Національна Рада видала ліцензію провайдера програмної послуги» (ч. 3 ст. 39 Закону «Про телебачення і радіомовлення»). Із цього положення прямо випливає, що будь-які інші особи, крім названих в ньому, не мають права на розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних телемережах.