За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Це так, це так, Даниле, але я боюся за вас, щоб ви там у Києві не влипнули до тих сучасних політиканів.

— Кого ж це ви маєте на увазі?

— Кого я маю на увазі? Дзюбу, Світличного, от кого я маю на увазі!

— А звідкіля ви про них знаєте і що саме вам відомо про них?

— Що ви мене допитуєте, як малого хлопця? Про них усі знають. Кожний інтеліґент в Одесі їх знає.

— Це неправда, Славку, їх не кожний інтеліґент знає навіть і в Києві.

— Я не говорю, що їх особисто всі знають, але кожний педагог, кожний лікар в Одесі про них знає.

— Ну, добре, хай уже й так. То що ж вони такого крамольного про них знають?

— Все знають. І нічого вони не роблять. Та «машина» розчавила Центральну Раду у двадцятих роках, та машина розчавила весь націоналістичний рух у другу світову війну, вона розчавить і їх. Людям основне — добре поїсти, одягнутися, випити, подивитися телевізор про футбол і досхочу погуляти — оце і всі їх ідеї і вони вже це у більшості осягнули. А на незалежність, рідну мову, культуру, звичаї — їм наплювати. Та й взагалі, що може зробити якась там група інтеліґентів, коли ввесь робітничий кляс по-російському «глаголить», а про якусь там незалежність і слухати не хоче. Ви, Даниле, не знаєте, а я знаю, я тут в Одесі вже 14 років працюю муляром і тому добре знаю, чим живе робітник. Робітники розмовляють про п'янку, гульню, футбол, — оце і весь їх інтерес, а вони сила, без них нічого не зробиш. Не народ ми, Даниле, не народ, а малоросійська народність, яка гордиться лише своїми варениками, галушками, борщем і більш нічим.

— Але ж, Славку, Світличного і Дзюбу я знаю особисто і тому можу зі всією категоричністю сказати, що всю вашу одеську інтеліґенцію інформували про них явно тенденційно з метою вироблення потрібної їм громадської думки. Вони ніколи не були ніякими політиканами і не намагаються ними бути. Це дуже інтеліґентні, талановиті, гуманні і скромні літератори, які, керуючись почуттям громадського обов'язку, виступили на захист рідної мови, рідної культури та елементарних прав людини висловлювати свою думку в усіх питаннях громадського життя. Як люди, то вони для мене просто зразкові, я зі своїми зірваними нервами рівнятися з ними не можу, а у світоглядовому та політичному пляні то, мабуть, у багато дечому я з ними не згодився б, але визначувати і уточнювати ту різницю в поглядах ділової потреби немає, тому ми про ті питання і не розмовляємо. Це ж не організація. Це громадяни абсолютно незалежні один від одного, як у мисленні, так і вчинках. Самопрозріння і самоусвідомлення духовної сутности свого народу і осмислення її неповторности до кожного з них прийшло індивідуально через інтелект, а не з якихось там ворожих джерел. Чіпляння ярликів «українського буржуазного націоналізму» — це старий випробуваний метод чорних сил російської шовіністичної реакції, якими вони залякують всіх, хто насмілився ставити опір їх наступові. І вони не тільки залякують, а і безперервно застосовують наклепи, знімання з роботи, замки, ґрати, колючі дроти, голод і всякого роду фізичні і моральні знущання. Інших «арґументів», іншої зброї в них немає, бо правда не на їх боці.