Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Ситуацію в ОЕС України погіршували збройні дії та, як наслідок, пошкодження й відключення значної кількості високовольтних повітряних ліній і трансформаторних підстанцій основної мережі. Руйнування енергетичної інфраструктури ще більше загострило проблему стабільності енергопостачання.
Луганська ТЕС (потужністю 1,4 ГВт), Вуглегірська ТЕС (3,6 ГВт) та Миронівська ТЕС (0,2 ГВт) неодноразово протягом 2014—2015 рр. потрапляли під обстріли, що призводило до пошкодження їхнього обладнання, підстанцій та ліній електропередач. До того ж Луганська ТЕС протягом усього періоду збройного конфлікту працює на виділене навантаження, не маючи змоги покривати дефіцит потужності ОЕС України. Періодично припиняли роботу й інші електрогенеруючі потужності, а споживачі потерпали від періодичного зникнення енергопостачання.
Україна знову була змушена вдатися до обмеження постачання електроенергії споживачам в усіх регіонах та аварійних відключень.
Ситуація погіршувалася ще й несплатою споживачів на окупованій території за спожиту електроенергію. З початком бойових дій відповідні розрахунки з непідконтрольними територіями Донецької та Луганської областей перестали здійснюватись, і вже до квітня 2015 р. борги споживачів окупованих територій за електроенергію перевищували 3,5 млрд грн[37], а місцеві розподільчі компанії не поспішали оплачувати спожиту енергію.
Для врегулювання ситуації у лютому 2015 р. Україна була змушена прийняти рішення про «розділення енергетичних систем» контрольованої Україною та окупованої територій і запровадити особливий порядок взаєморозрахунків за вироблену та спожиту електроенергію[38].
Було припинено розрахунки з виробниками електричної енергії, які знаходяться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Україна також призупинила купівлю і продаж електроенергії, яка йде міждержавними мережами, розташованими на неконтрольованій території. Це рішення було відповіддю на той факт, що з моменту окупації окремих територій там було збудовано низку ЛЕП для контрабанди електроенергії з Росії та відновлено постачання електроенергії через потужну ЛЕП «Шахти (Росія) — Перемога (Україна)».
При цьому Росія намагалася змусити платити за не обліковані та не узгоджені з Україною обсяги поставок електроенергії[39]. Однак Україна відмовилася враховувати і оплачувати обсяги, що надходять у зону АТО, без її згоди[40].
У сфері газопостачання Росія здійснювала такі ж спроби з примушування України до оплати неконтрольованого споживання на окупованій території.
На момент стабілізації лінії розмежування на непідконтрольній території Донецької області залишилося 54 газорозподільні станції (ГРС) із загальним добовим обсягом споживання цієї території понад 4 млн куб. м газу. Газопостачання цих районів протягом 2014 року здійснювалося з мереж Укртрансгазу. Однак внаслідок активізації бойових дій у січні—лютому 2015 р. постачання газу в зону АТО значно ускладнилося. Через численні порушення інфраструктури його навіть припинили 18 лютого 2015 р., а оперативно відновити постачання підрозділам НАК «Нафтогаз України» завадили обстріли.
Скориставшись припиненням газопостачання Нафтогазом, Росія у пропагандистських цілях розрекламувала «газову гуманітарну допомогу»: Газпром почав постачати природний газ на території, підконтрольні «ДНР» і «ЛНР», через газовимірювальні станції «Прохорівка» і «Платово» (кордон Ростовської області). При цьому російський монополіст заявив, що постачання здійснюється на комерційній основі, і НАК «Нафтогаз України» має оплачувати поставки. Росія й надалі неодноразово намагалася змусити Україну оплачувати рахунки за необліковані поставки природного газу на неконтрольовану Україною територію Донбасу[41].
Слід зазначити, що дії з безпосереднього фізичного впливу на енергетичну інфраструктуру супроводжувалися засобами інформаційно-пропагандистського тиску на різні групи населення та політиків. Населення України не раз лякали перебоями електропостачання, наголошуючи на неспроможності Уряду України забезпечити стійкість функціонування енергетики та запобігти відключенню споживачів від газо-, тепло- чи електропостачання. Водночас здійснювалася масована інформаційна атака на дії Уряду з реформування енергетичного сектору і, зокрема, системи субсидування, яка була одним з інструментів утримання України у сфері впливу РФ.