Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
У 2015 р. з РФ розпочалися поставки газу на окуповані території Донбасу через законсервовані газовимірювальні станції «Прохорівка», «Платово»[63], які здійснювалися, за твердженням представників ПАТ «Газпром», за контрактом з НАК «Нафтогаз України», внаслідок чого боргові зобов’язання України збільшуються[64]. Уряд України відмовився оплачувати ці поставки, оскільки на цих станціях немає представників НАК «Нафтогаз України», що ускладнює контроль. Раніше президент РФ доручив уряду відновити експорт вугілля в Україну за умови постачання електроенергії в окуповану АР Крим.
За цих умов на окупованих територіях інтенсифікувалася діяльність «копанок» з видобування вугілля, що контролюються збройними угрупованнями, для експорту його в РФ. Як наслідок, зростають обсяги «контрабандного» реекспорту вугілля через територію РФ на підприємства інших регіонів України. Паливо зберігається на півночі Донецької, у Дніпропетровській та Харківській областях[65], хоча, як зазначалося, банківські послуги з безготівкової оплати поставок не здійснюються.
На думку експертів, рішення про закупівлю вугілля у підприємств на окупованих територіях було прийняте наприкінці 2014 р.[66],[67]. На сьогодні обсяги закупівель становлять близько 4 млн т на рік, причому в окремих випадках країною походження називалася Південно-Африканська Республіка. Реально ж відбувався «тіньовий реекспорт» з окупованих районів Донбасу через російські морські порти та залізничні станції за значно вищою ціною[68].
Тінізації фінансових потоків сприяє й непрозорість соціального забезпечення громадян України, які проживають в окупованих районах. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, мешканцям окупованих районів соціальні виплати будуть продовжувати нараховувати (з відповідним відрахуванням за спожиті енергоресурси) з можливістю їх одержання після деокупації[69]. Таке рішення, за оцінками експертів, є спірним і може розглядатися як підстава для корупції та тінізації поставок. За узагальненими експертними оцінками, йдеться орієнтовно про 1,0 млрд куб. м природного газу лише за січень—лютий 2016 р.[70].
Об’єктивною передумовою для тінізації є функціонування окремих підприємств таких фінансово-промислових груп (ФПГ) України:
1) Систем Кепітал Менеджмент — підприємства металургійної, енергетичної та машинобудівної галузей, яким «уряди» псевдореспублік «дозволили» сплачувати податки до Державного бюджету України. У 2016 р. економічне становище цих підприємств, порівняно з 2015 р., покращилося. Так, на підприємстві «Комсомолець Донбасу» обсяги видобутку вугілля збільшилися на 12 %[71]. Т. зв. уряди «ДНР» та «ЛНР» «дозволили» також поставляти продуктові набори у формі гуманітарної допомоги (у 2015 р. поставлено понад 4,6 млн комплектів, загалом за період із серпня 2014 р. до кінця 2015 р. — обсягом 120 млн дол. США). Наголосимо, що приватна власність ФПГ та її керівників на окупованих територіях фактично захищена «урядами» псевдореспублік[72];
2) «Індустріальний союз Донбасу» — ПАТ «Алчевський металургійний завод», ПАТ «Алчевський коксохімічний завод»;
3) Group DF (ПАТ «Концерн Стирол»)[73].
Спостерігається тенденція до зростання обсягів «контрабанди» з окупованих територій протягом 2014—2016 рр., величину яких оцінимо опосередковано: за даними короткочасної блокади поставок в АР Крим у 2015 р., першого дня було зупинено рух 250 одиниць автотранспорту, з 20—22 т вантажу кожна[74]. На сьогодні постачання товарів в АР Крим та окуповані райони Донбасу дозволено близько 8 тис. суб’єктів господарювання, вивезення товарів в інші регіони України — 3 тис. суб’єктів.
При цьому тіньові потоки товарів ідуть з використанням хабарів та підроблених документів. Вартість «супроводу» вантажного автомобіля з «контрабандним» товаром коливається від 10 до 100 тис. грн (за оцінками волонтерів — у окремих випадках 200 тис. грн, або до 20 грн за один кілограм вантажу). Лише в травні 2015 р. затримано 170 вантажних автомобілів без належного документального оформлення (за опосередкованою оцінкою, загальна вартість їх «супроводу» сягає майже 17 млн грн). За даними оперативних мобільних груп, обсяги щоденних нелегальних платежів на одному блокпості коливаються від 1 до 5 млн грн[75].