Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Грецький звичай напівлежати під час трапези був поширений і серед чоловіків північнопонтійських міст. Численні зображення трапез на вотивних і надгробних пам'ятниках дають яскраве уявлення про них. На багатьох стелах відображено, зокрема, такі побутові дрібниці, як форма меблів: круглий столик на трьох ніжках з хлібними коржиками і посудом, ложе з напівлежачим чоловіком теж з фігурними прикрасами, крісло, на якому сидить жінка в гарно драпірованому костюмі. Під її ногами стоїть ослінчик, на ложі і в кріслі — подушки і покривала[891].

Сервіровка столу в таких сценах найчастіше скромна: хлібні коржики, кілька посудин із стравою, в руках — чаша для пиття вина. Поруч стоїть кратер чи гідрія, з яких хлопець-служка черпає вино спеціальним ковшиком з довгою ручкою — кіафом. У заможних людей, особливо в царських сім'ях Боспору і знаті, сервіровка відрізнялася багатством і різноманітним набором посуду з золота, срібла, бронзи.

У містах значне місце в організації дозвілля відводилося спільним трапезам, які на відміну від архаїчного часу проводилися в спеціальних приміщеннях — андронах, де брали участь головним чином чоловіки. Майже кожен громадянин при спорудженні свого будинку належну увагу приділяв влаштуванню андрона. Подібного типу кімнати відкрито в Ольвії, Керкінітиді, Херсонесі, Пантикапеї, Німфеї. Попід стінами ставили кліне, біля кожного з них — невеликий столик зі стравами. В андронах північнопонтійських міст в основному розміщувалося близько восьми лежанок, але це не означає, що в деяких випадках у них не збиралося більше чоловіків. Складовою частиною сіссітії — спільного обіду — був сімпосій — гулянка з питтям вина, на яку інколи запрошувалися гетери. Нею розпоряджався гімнасіарх, який визначав для кожного гостя місце в андроні. В «Застольних бесідах» Плутарх засвідчує, що у всі часи такому дозвіллю чоловіків надавалося особливого значення. На бенкетах вони дискутували на різні теми та веселилися. До деякої міри на це вказують різноманітні написи на чашах. Так, на одному чорнолаковому кіліку першої половини IV ст. з Ольвії спочатку було продряпано «Батьки — сину», який вони, певно, подарували йому в день вступу до ефебів. А потім вже під час симпосію син поставив на цій чаші свій напис: «Кілік — душа Актігая, цілий, приємний, солодкий для пиття»[892]. Симпосії супроводжувалися змаганнями у грі на флейті, лірі чи кіфарі, співами, віршуванням, різною грою, розповідями про подорожі тощо[893].