Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
— Я помилився, — зауважив Остап. — йому, мабуть, приснився не митрополит Двулогій, а поширений пленум літературної групи «Кузня і садиба». А втім, хай йому грець! Справи кличуть нас до Чорноморська!
Розділ IX
ЗНОВУ КРИЗА ЖАНРУ
Чим тільки не займаються люди!
Паралельно з великим світом, в якому живуть великі люди і великі речі, існує світ маленький, з людьми дрібненькими і з дрібними речами. У великому світі винайдено дизель-мотор, написано «Мертві душі», збудовано Дніпровську гідростанцію і здійснено переліт навколо земної кулі. Маленький світ винайшов пищавку, яка закликає «Іди — Іди», тут написано пісеньку «Кирпичики» і найдено штани фасону «повпред». У великому світі, людей рухає прагнення зробити щось добре для людства. Маленький світ далекий від таких високих матерій. його мешканці мають одне прагнення — як-небудь прожити, не відчуваючи голоду.
Маленькі, дрібні люди тягнуться за великими. Вони розуміють, що мусять бути співзвучні добі і тільки тоді їхній товарець матиме попит. За радянських часів, коли у великому світі було створено ідеологічні твердині, у маленькому світі помічається пожвавлення. Під усі дрібні винаходи мурашиного світу почали підводити гранітну базу «комуністичної» ідеології. На пищавках «Іди—Іди» малюють Чемберлена, дуже схожого на того, що друкують в «Известиях». У популярній пісні розумний слюсар, щоб домогтися любові комсомолки, у три рефрени виконує і навіть перевиконує промфінплан. І поки у великому світі точиться пристрасна дискусія про оформлення нового побуту, у маленькому світі вже все готово: є галстук «Мрія ударника», толстовка-гладковка, гіпсова статуетка «Колгоспниця на купанні» і дамські коркові підпахівники «Любов бджіл трудових».
У галузі ребусів, шарад, шарадоїдів, логогрифів і картинок. «загадок» з'явились нові віяння. На все пішла нова мода. Секретарі газетних і журнальних відділів «На дозвіллі» або «Помізкуй» вирішили не брати товар без ідеології. І поки велика країна гомоніла, поки будувалися тракторні заводи і створювалися грандіозні фабрики зерна, дідусь Синицький, ребусник за професією, сидів у своїй кімнаті і, втупившись скляними очима в пустелю, вимучував шараду на модне слово «індустріалізація».
Синицький мав вигляд гнома. Таких гномів часто малювали на вивісках магазинів, які торгують парасольками. Гноми на вивісках стоять у червоних ковпаках і по-дружньому підморгують перехожим, ніби запрошуючи їх якомога швидше купити шовкову парасольку чи палицю з срібним набалдашником у вигляді собачої голови. Довга, жовтувата борода Синицького спускалася під стіл, аж до кошика для паперів.
— Індустріалізація, — тужно шепотів він, ворушачи блідими, як сирі котлети, старечими губами.
І він досвідченим оком розподілив це слово на шарадні частини.
— Індус. Трі. Алі. За.
Все було чудово. Синицький уже уявляв собі розкішну шараду, значну за змістом, легку в читанні й важку для відгадування. Сумнів викликала остання частка — «ція».
— Що це за така «ція»? — напружував мозок старий. — От як би «акція»! Тоді б вийшло пречудове індустріалізакція».
Промучившись півгодини і не вигадавши, як бути з капризним закінченням, Синицький вирішив, що кінець прийде сам по собі і приступив до роботи. Він почав писати свою поему на видертому з бухгалтерської книги аркушику з написом «дебет».
Крізь білі скляні двері балкона видно було акації в цвіту, латані дахи будинків і густу синю смугу морського обрію. Чорноморський полудень заливав місто киселевою спекою.
Старий подумав і написав на папері перші рядки:
— На Сході бути він зобов'язаний, — з задоволенням промовив старий. йому сподобалося це, що він створив: важко лише було знайти рими до слів «зобов'язаний» і «чалма». Ребусник походив по кімнаті і помацав руками бороду. Раптом йому сяйнуло;
А склад другий мені відомий:
З числом він ніби зв'язаний.
З «Алі» і «За» теж пощастило:
Стомлений останнім напруженням Синицький відкинувся на спинку стільця і заплющив очі. Йому було вже сімдесят років. З них п'ятдесят він вигадував ребуси, шаради, картини-загадки і шарадоїди. Але ніколи поважному ребусникові ще не було так важко працювати, як зараз. Він відстав від життя, був політичне неграмотний, і молоді конкуренти його легко обганяли. Вони приносили до редакції задачі з таким чудовим ідеологічним спрямованням, що старий, читаючи їх, плакав від заздрощів. Чи можна було йому змагатися, наприклад, з такою задачею: