Дванадцять стільців. Золоте теля

— Ні хвилини відпочинку, — скаржився Хворобйов. — Хоч би що-небудь. Я вже на все згоден. Хай не Пуришкевич. Хай хоч Мілюков. Все ж таки людина з вищою освітою і монархіст в душі. Так ні ж! Всі ці радянські антихристи.

— Я вам допоможу, — сказав Остап. — Мені доводилося лікувати друзів і знайомих по Фрейду. Сон — це дрібниці. Головне — усунути причину сну. Основною причиною є саме існування Радянської влади. Але в даний момент усунути її я не можу. У мене просто немає часу. Я, бачте, турист-спортсмен, зараз мені потрібно трохи полагодити свій автомобіль, отож дозвольте закотити його у ваш сарай. А щодо причини — ви не хвилюйтесь: я її усуну, тільки-но повернусь. Дайте лише закінчити пробіг.

Очманілий від тяжких снів монархіст охоче дозволив милій і чуйній молодій людині скористатись сараєм. Він накинув поверх сорочки пальто, взув на босу ногу калоші і вийшов услід за Бендером на подвір'я.

— То, кажете, можна надіятись? — запитував він, дрібочучи за своїм ранковим гостем.

— Не майте сумніву, — зневажливо відповів командор. — Як тільки Радянської влади не стане, вам одразу буде якось легше. Ось побачите!

За півгодини «Антилопа» була схована у Хворобйова. Сторожити її лишилися Козлевич і Паніковський. Бендер у супроводі Балаганова пішов до міста по фарби.

Молочні брати йшли назустріч сонцю, пробиваючись до центру міста. По карнизах будинків прогулювалися сірі голуби. Побризкані водою дерев'яні тротуари були чисті й прохолодні.

Людині з необтяженою совістю приємно ось таким ранком вийти з дому, постояти хвилинку біля воріт, вийняти з кишені коробку сірників, на яких зображено літак з дулею замість пропелера і з написом: «Відповідь Керзону», помилуватися ще не початою пачкою цигарок і закурити, наполохавши кадильним димом бджолу з золотими позументами на животику. Бендер і Балаганов відчули вплив ранку, охайних вулиць і безсребреників-голубів. На якийсь час їм здалося, що совість їхня нічим не обтяжена, що всі їх люблять, що вони женихи, які йдуть на побачення з нареченими.

Раптом дорогу їм перегородив чоловік зі складним мольбертом і полірованим ящиком для фарб, який він тримав в руках. Чоловік мав такий збуджений вигляд, наче щойно вискочив з палаючого будинку, встигнувши урятувати лише цей мольберт і ящик.

— Пробачте, — дзвінко промовив художник. — Тут зараз мав пройти товариш Плотський-Поцілуєв, ви його не зустрічали? Він тут не проходив?

— Ми таких ніколи не зустрічаємо, — грубо сказав Балаганов.

Художник штовхнув Бендера в груди, сказав «пардон» і попрямував далі.

— Плотський-Поцілуєв? — бурмотів великий комбінатор, який ще не снідав. — У мене в самого була знайома акушерка на прізвище Медуза-Горгонер, і я не робив з цього події, не бігав вулицями і не кричав: «Чи не бачили ви часом громадянки Медузи-Горгонер? Вона, — мовляв, — десь тут гуляє». Велике щастя! Плотський-Поцілуєв!