Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Після цього першої ж ночі бог послав Федору Микитовичу жахливий сон. Приснилось йому, що він сидить у коридорі якоїсь установи, освітленої гасовою лампою. Сидить і знає, що його з хвилини на хвилину мають вивести зі складу правління. Раптом відчиняються залізні двері і звідтіль вибігають службовці з криком: «Хворобйова треба навантажити!» Він хоче тікати—і не може.
Федір Микитович проснувся серед ночі. Він помолився богу, зауваживши йому, що, очевидно, виникла прикра неув'язка, і сон, призначений для відповідального, може, навіть партійного товариша, потрапив не за своєю адресою. йому, Хворобйову, хотілося для початку побачити царський вихід з Успенського собору.
Заспокоєний, він знову заснув, але замість обличчя обожнюваного монарха одразу ж побачив голову місцевкому товариша Суржикова.
І ось вже яку ніч Федір Микитович з незбагненною методичністю бачить одні й ті ж витримані радянські сни. Його переслідували членські внески, стінгазети, радгосп «Гігант», урочисте відкриття першої фабрики-кухні, голова товариства друзів кремації і великі радянські перельоти. Монархіст ревів уві сні. йому не хотілося бачити друзів кремації. йому хотілося побачити крайнього правого депутата Державної думи Пуришкевича, патріарха Тихона, ялтинського градоначальника Думбадзе або ж хоч якого-небудь простенького інспектора народних училищ. Але нічого цього не було. Радянський лад вірвався навіть у сни монархіста.
— Все ті ж сни, — закінчив Хворобйов плаксиво. — Прокляті сни!
— Погані ваші справи, — співчутливо сказав Остап, — як кажуть, буття визначає свідомість. Раз ви живете в Радянській країні, то й сни у вас мають бути радянськими.
— Ні хвилини відпочинку, — скаржився Хворобйов. — Хоч би що-небудь. Я вже на все згоден. Хай не Пуришкевич. Хай хоч Мілюков. Все ж таки людина з вищою освітою і монархіст в душі. Так ні ж! Всі ці радянські антихристи.
— Я вам допоможу, — сказав Остап. — Мені доводилося лікувати друзів і знайомих по Фрейду. Сон — це дрібниці. Головне — усунути причину сну. Основною причиною є саме існування Радянської влади. Але в даний момент усунути її я не можу. У мене просто немає часу. Я, бачте, турист-спортсмен, зараз мені потрібно трохи полагодити свій автомобіль, отож дозвольте закотити його у ваш сарай. А щодо причини — ви не хвилюйтесь: я її усуну, тільки-но повернусь. Дайте лише закінчити пробіг.
Очманілий від тяжких снів монархіст охоче дозволив милій і чуйній молодій людині скористатись сараєм. Він накинув поверх сорочки пальто, взув на босу ногу калоші і вийшов услід за Бендером на подвір'я.
— То, кажете, можна надіятись? — запитував він, дрібочучи за своїм ранковим гостем.
— Не майте сумніву, — зневажливо відповів командор. — Як тільки Радянської влади не стане, вам одразу буде якось легше. Ось побачите!
За півгодини «Антилопа» була схована у Хворобйова. Сторожити її лишилися Козлевич і Паніковський. Бендер у супроводі Балаганова пішов до міста по фарби.
Молочні брати йшли назустріч сонцю, пробиваючись до центру міста. По карнизах будинків прогулювалися сірі голуби. Побризкані водою дерев'яні тротуари були чисті й прохолодні.
Людині з необтяженою совістю приємно ось таким ранком вийти з дому, постояти хвилинку біля воріт, вийняти з кишені коробку сірників, на яких зображено літак з дулею замість пропелера і з написом: «Відповідь Керзону», помилуватися ще не початою пачкою цигарок і закурити, наполохавши кадильним димом бджолу з золотими позументами на животику. Бендер і Балаганов відчули вплив ранку, охайних вулиць і безсребреників-голубів. На якийсь час їм здалося, що совість їхня нічим не обтяжена, що всі їх люблять, що вони женихи, які йдуть на побачення з нареченими.
Раптом дорогу їм перегородив чоловік зі складним мольбертом і полірованим ящиком для фарб, який він тримав в руках. Чоловік мав такий збуджений вигляд, наче щойно вискочив з палаючого будинку, встигнувши урятувати лише цей мольберт і ящик.
— Пробачте, — дзвінко промовив художник. — Тут зараз мав пройти товариш Плотський-Поцілуєв, ви його не зустрічали? Він тут не проходив?
— Ми таких ніколи не зустрічаємо, — грубо сказав Балаганов.
Художник штовхнув Бендера в груди, сказав «пардон» і попрямував далі.
— Плотський-Поцілуєв? — бурмотів великий комбінатор, який ще не снідав. — У мене в самого була знайома акушерка на прізвище Медуза-Горгонер, і я не робив з цього події, не бігав вулицями і не кричав: «Чи не бачили ви часом громадянки Медузи-Горгонер? Вона, — мовляв, — десь тут гуляє». Велике щастя! Плотський-Поцілуєв!