По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Поки що все йшло добре. Турбувала Оксану присутність у сотні референта пропаганди. Що це за людина, якими правами користується? Напевно, він трохи розумніший від Довбні.
Довбня вивів з хати високого худого чоловіка, обличчя якого майже по самі очі було перев’язане закривавленим рушником. Він однією рукою підтримував пов’язку, а другою поправляв окуляри з потрісканими скельцями, бо вони сповзали з носа. Його, очі жалібно дивилися на дівчину.
Донесення було складено детально й змістовно за такою схемою: оцінка боєздатності сотні, морально-політичний стан, характеристика колишнього командира, послідовність, з якою розгорталися події в час розстрілу, втрати й, нарешті, висновки. Оксана з великою, цікавістю читала цей документ, але час від часу супилася, начебто знаходила в ньому недоречності.
— Я повинна показати Вепрові, тут є неясні місця, — сказала Оксана, ховаючи донесення в портфель, — Друже Могило, ви людина освічена, інтелігентна, як же ви могли допустити все це?
Могила простогнав, почав щось записувати в зошиті. Оксана поспішно торкнулася до його руки.
— Не треба! Вам не можна хвилюватися. Майте на увазі, навіть невелике поранення в нижню щелепу надзвичайно небезпечне. Може закінчитися тим, що ви назавжди втратите змогу говорити. Вам потрібний спокій, постільний режим. Ідіть лягайте. Як тільки фельдшер звільниться, я пришлю його до вас.
Референт видушив з себе жалібне белькотіння, вклонився Оксані й, притримуючи обома руками підборіддя, пішов до хати.
Оксана побачила Тополю й Тараса. Озброєні гвинтівками, вони стояли на належній відстані й чекали розпоряджень.
— Так, — Оксана оглянула критичним поглядом своїх охоронців і ледве стримала посмішку: високий Тополя і низенький Тарас, стоячи поруч, виглядали досить-таки кумедно. — Візьміть оцю дівчину, хлопці, її звуть Галею, і йдіть допомагайте Ганці приготувати мені кімнату. Старшим призначаю Карася.
— Прошу пані, — заклопотано звернувся Довбня до дівчини, коли хлопці відійшли. — Я не хотів вам тоді казати… Я вам дам іншого охоронця замість цього Карася.
— Чому?
— Та чогось Вепрові він не сподобався. Має підозріння на нього.
— Карась, Карась… — зморщила лоба дівчина, немов щось пригадуючи. — Так, так… Вепр мені говорив про нього. Але то була помилка. Вепр підозріває іншого. Він мені казав…
— А це що за дівчина з вами? — поцікавився Довбня.
— Потрібна мені… — байдуже кинула Оксана й немовби спохватилася. — Друже Довбня, у нас багато невідкладних, важливих справ. По-перше, стан Вепра викликає в мене тривогу. Ну, що той фельдшер?.. Ми не маємо права ризикувати… Необхідно привезти всіх лікарів, які живуть тут поблизу. Виявляється, є багато поранених, усім треба зробити перев’язки. Потім похорони.
Оксана замовкла, побачивши підводу, що під’їжджала. На ній, крім двох бандерівців і візника, сидів худенький дідок у світлому плащі з лікарським саквояжем на колінах.
Цього разу привезли лікаря. Терапевта.
Занехаяна, брудна світличка завдяки старанням Ганки й її помічників набрала цілком пристойного вигляду. Темне павутиння, що звисало по кутках, було знято, стіни обтерто, підлогу помито. Тарас і Тополя знесли сюди кращі меблі з тих, що знайшлися на хуторі. Ганка повісила на стінах розп’яття і дві картини, розстелила біля ліжка килимок, знайшла десь вазочку з штучними квітами.
Появилась Оксана. Оглянула кімнату, підійшла до ліжка, відкинула ковдру й, гидливо зморщивши носа, помацала простирадла.
— Чистіших не було?
— Пані, коли б я знала, я б усе випрала, попрасувала, — почала виправдуватися коханка сотенного. — Ви вже не гнівайтесь. Вони тут розвели свинюшник, усе порозбивали. Ясна річ, коли хлопці самі господарюють…
— Хіба ви тут не мешкаєте?
— Що ви! — злякано вигукнула Ганка. — У мене вдома в хаті чистота. Я знаю, як повинно бути, моя сестра в Здолбунові живе, замужем за купцем, свою торгівлю має. Я і в панів у покоях бувала, бачила, як люди живуть…
Обидва охоронці і Галя стояли біля порога. Оксана мигцем неуважно глянула на них, запалила сигарету.
— Ну що ж… Дякую, Ганко. Відчиніть тільки вікна, тут душно. Скажіть, Довбня — ваш чоловік?
— Ні, — зніяковіла Ганка, — Наречений.
Коханці сотенного було років під тридцять. Вона молодилася, рум’янила щоки й малювала брови. І хоч вона увесь час підлесливо посміхалась, у її обличчі проглядало щось жорстоке, звіряче. Було схоже на те, що вона озлоблена і їй хочеться зігнати свою злість на інших.
Оксана удостоїла її співчутливим поглядом. Мимоволі поспівчуваєш — тридцять років і все ще наречена…