Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Григорій втратив будь-яку орієнтацію і несподівано вийшов до того ж моста, що раніше впав йому в око. Ну, що ж, міст, то й міст! Унизу тьмяно виблискувала вода. Згори не було видно, як морщиться і здиблюється її гладінь. Та близькість моря тепер здавалася ще відчутнішою. Більш як за сто кілометрів вітер приносив його запахи, осідав на устах солонкуватим присмаком. Чортів норд-ост! Він штовхав у спину, ніби намагався змести дивака, який наважився ступити на мостовий прольот у таку негоду. Власне тіло здалося Григорію легким, мов пір’їнка, і безпорадним під натиском могутніх струменів повітря. Гончаренко прискорив ходу, та вітер гнав його і гнав, продимав наскрізь не лише одяг, а, здавалося, й саму шкіру. Коли Григорій ступив на лівий берег, усе тіло тремтіло, зуб не потрапляв на зуб.
На щастя, в кінці першого ж кварталу невідомої йому вулиці він натрапив на пивний бар.
Рвонувши двері, Григорій притулився спиною до одвірка, намагаючись віддихатися, подолати озноб. Голови присутніх повернулися в його бік. Доброзичливо-насмішкуваті, співчутливі, просто цікаві погляди.
— Гей, Еммо! Рятуй ще одного потерпілого, прибитого бурею до свого «Щасливого берега!» — гукнув кремезний парубок з такою світлою чуприною, що вона здавалася сивою, і весело підморгнув Григорію одним оком.
— Цим пійлом якраз зігрієш! — долинув голос з дальнього кутка залу.
— А чому ти гадаєш, що я мав на увазі пиво? Зігріти людину можна і в інший спосіб.
— Еммі є чим зігріти!
— А ти, виявляється, в курсі? Диви, розкажу твоїй Урсулі!
Посипалися жарти, солонуваті, сповнені двозначних натяків. Щоб відвернути від себе увагу, Григорій швидко пройшов до прилавка. Повновида і повногруда барменша важко підвелася з стільця.
— Не звертайте уваги! — сказала вона, вибачливо посміхаючись. — Вони й на думці не мають нічого лихого. Просто схотілося поплескати язиками. Та й те сказати: у всіх тепер скрута, от і радіють з нагоди трохи розважитись… А пиво сьогодні не таке вже погане. Вип’єте тут чи трохи посидите?
— Якщо знайдеться вільне місце.
— Тоді я відразу наллю два кухлі. Я сьогодні сама, а ноги в мене… — Вона не доказала, побачивши, що двоє літніх чоловіків у робочому одягу прямують до неї, на ходу відраховуючи гроші.
— Одержуй, Еммо! Ну, як твій?
— Знову найшло: лежить, увесь труситься… раптом зойкне і починає розгрібати постіль.
— Ввижається, що в завалі. Знову згадав той страшний донь, коли їх засипало. Ти б влаштувала Готліба в лікарню…
— Щоб його запроторили до божевільні? — скипіла барменша. — Він же при повному розумі! Півроку нічого не було. Якби не діжка, що гепнулась тоді з гуркотом біля ніг… А перед цим виснажив грип…
— То відправ його кудись у тихий закуток, де він міг би відпочити, підхарчуватися. У нього, кажуть, десь недалечко брат?
— У Хазенмоорі Крістіанів батько, — кинула жінка білоголовому.
— То попроси небожа…
Григорій далі не дослухався, — забравши свої кухлі, попрямував до столика, щойно звільненого Емминими співрозмовниками. Від пива тіло враз почало зігріватися. Певно, дався взнаки і келих вина, випитий у Лестера. Що ж, вечеря з ним дала більше, ніж можна було сподіватися. Здобуто ще один доказ того, як підступно збираються порушити Потсдамську угоду колишні наші союзники. Та й Зеллер знатиме, як розшукати страхополоха-запроданця, зуміє вчасно поінформувати гамбурзьких комуністів про нову змову монополістів, спрямовану на підготовку війни. Повернувшись думками в Берлін, Григорій не міг уже відрішитись од своїх повсякденних турбот. На відстані все здавалося ще складнішим: як-не-як, а на місці одразу можна зорієнтуватися, знайти вихід з становища. Ні, не вчасно, зовсім не вчасно-вирядив його Думбрайт у Гамбург. І друге — чому він не поїхав сам, як збирався? З Нунке простіше, той просто скористався з нагоди передати дружині листа, а дітям подарунки. Слід було б і це доручення виконати сьогодні. Тоді б завтра можна було виїхати поїздом, що відходить удень, а не ввечері.
Втім, якщо сьогодні подзвонити й попросити дозволу прийти завтра вранці…
Парубок, якого фрау Емма назвала Крістіаном, уриває і його роздуми. Він іде до проходу, весело гукаючи до компанії біля сусіднього з Григорієм столика:
— «Чого ви тут шепочетесь, га? Які це у вас завелися таємниці? Забралися казна-куди і голосу не подадуть!
— На коли ми домовлялись, га? На коли? — сердито озвався чорнявий молодик, чимось схожий на свого білявого товариша.
— Так затримав же Блейберг, сам бачив.
— Чого він до тебе в’язне?
— Сподівався на гостинець від батька. Мовляв, без мене він не знайшов би такого покупця, стояв би ваш старий будинок пусткою.