Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Рекомендую: місцеві делікатеси! — не без гордощів зауважив Лестер. — Намагаюсь обходитися без консервів. У мене свої постачальники серед рибалок. Може, не так вишукано, зате корисно. І смачно. — Він розрізав вугра навпіл і одну половинку поклав на тарілку гостя. Апетитний аромат копченого лоскотав ніздрі.
— Справді, дуже смачно, — схвалив Григорій. — Аж тане в роті. Давно не куштував нічого подібного.
— Задовольняєтесь консервованими виробами дядечка Сема?
— Доводиться.
— Дивуюся невибагливому смакові американців: з дня на день боби в томаті, яєчня з беконом, якась жуйка, що зветься ковбасним фаршем. Брр, яка гидота! Ми, англійці, віддаємо перевагу продуктам натуральним. Так само, як і тканинам з справжньої бавовни, льону і вовни. Не хочу нав’язувати вам свій тост, але піднімаю келих за міцні традиції старої Англії!
— За всі добрі традиції і злагоду народів!
— Злагода? Ви в неї вірите?
— Я вірю в здоровий людський глузд, — уникнув прямої відповіді Григорій, — Ось ми, вчорашні вороги, сьогодні сидимо і мирно розмовляємо. Сподіваюсь, так буде і завтра.
— Якщо ваші співвітчизники не підпадуть під вплив росіян. А така тенденція тут, у Гамбурзі, є.
— Уявляю, в яких складних умовах вам доводиться працювати. Збройне повстання двадцять третього року, мабуть, у багатьох лишилося в пам’яті. На такий досвід треба зважити.
— Мороки багато. На щастя, серед місцевих соціал-демократів точаться постійні суперечки. Ми всіляко цьому сприяємо через свою людину, одного з їхніх лідерів правого крила.
— Платний агент?
— У тому й річ, що безплатний. Тримаємо його на повідку виключно страхом. Минулого року напровесні на нього наскочила зграя грабіжників і забрала гроші, належні ферейну «Врожай», зібрані на придбання городнього насіння. Він подався з своєю бідою до комендатури, і ми зробили вигляд, що знайшли злочинців, і повернули йому всю названу ним суму, ніби відібрану у грабіжників. Натомість взяли від нього розписку. «Такого-то числа, такий-то одержав належні йому п’ятсот марок». Що було далі, ви здогадуєтесь. Тепер він зав’яз так, що цілком у наших руках.
Лестер розповідав це як веселий анекдот, то відпиваючи ковток вина, то пихкаючи люлькою, щасливий споживач натуральних продуктів, майбутній власник грубенького пакета акцій, джентльмен з голови до п’ят, який щойно пив за традиції доброї старої Англії.
Молода служниця, а може, й не тільки служниця, безшумно ступаючи, внесла тацю з гарячою стравою. Григорій одразу підвівся.
— Велике спасибі за гостинність, сер Лестер! На жаль, мушу йти.
— І вчините справжній злочин. Погляньте на ці біфштекси! Як вони парують, як стікають соком… Невже не спокуситесь?
— Тому й тікаю, щоб не спокуситись. Бо візит, який мушу зробити, не обіцяє бути дуже приємним.
— Тим більше підстав, щоб його відкласти.
— У мене обмаль часу: Завтра хочу виїхати.
На морі, очевидно, розігрався справжній шторм. Навіть тут, за сто кілометрів від узбережжя, відчувалося його дуже дихання. Вітер нісся з скаженою силою, вилизував спорожнілі вулиці, грудьми навалювався па будівлі, немов хотів довершити заподіяну людьми руйнацію.
В ранньому присмерку місто скидалось на розчленованого звіра. Он там — відтята голова, ось тут — розшматований тулуб, наче довгий хвіст, наприкінці Аусен-Альстера витягнувся міст, що теж здається відірваною часткою величезного тіла.
Григорій зробив кілька кроків у напрямі готелю «Атлантик», де зупинився. Дужий порив норд-осту враз забив подих, різонув по обличчю. Машинально повернувшись спиною проти вітру, Гончаренко рушив у протилежний бік, навмання минаючи перехрестя, перетинаючи лисини майданів, утворених там, де колись височіли будівлі. Десь осторонь, певно в порту, почали вибивати склянки. Звуки то стишувалися, то розлягалися над вулицями, схожі на жалісне квиління. І все-таки це був голос життя, Григорій відчув себе не таким самотнім. І раніш, траплялося, на нього зненацька навалювалась туга, нестерпним ставало середовище, серед якого доводилося жити і працювати. Сьогодні в цьому незнайомому, але славному своєю історією місті він відчув її з особливою гостротою. Хотілося опинитись серед людей звичайних, простих, чиїми руками створено все навколо, тих, хто, може, пам’ятає Тельмана, збройне повстання двадцять третього року.