Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
Та Філіпп не сміявся.
Він усе вишукував способу, як би перемогти Єлизавету, велику королеву, і посадити на англійський престол Марію Стюарт[206]. Він написав про це папі римському[207], який збіднів і скрізь заборгувався. Папа йому відповів, що для такої справи він залюбки продав би священний посуд храмів і всі скарби Ватикану.
Та Філіпп не сміявся.
Рідольфі, коханець королеви Марії, що сподівався, звільнивши її, одружитися з нею і стати королем Англії, з’явився до Філіппа, щоб змовитися з ним про вбивство Єлизавети. Але, виявилося, він був такий базікало, як згодом написав про нього сам король, що про його наміри голосно говорили на антверпенській біржі. І замах не вдався.
І Філіпп не сміявся.
Пізніше з наказу короля кривавий герцог послав до Англії двох найманих убивць, потім ще двох. Усі четверо потрапили на шибеницю.
І Філіпп не сміявся.
Так Господь обдурив цього честолюбного вампіра, що намірявся відняти у Марії Стюарт її сина[208], щоб разом із папою панувати в Англії. І цей вбивця лютував, бачивши, яка велична й могутня ця благородна країна. Він не спускав з неї свого каламутного погляду, шукаючи способу її роздушити, щоб панувати згодом над цілим світом, знищити реформатів, і то найбагатших, та заволодіти майном своїх жертв.
Але він не сміявся.
Йому приносили мишей, хатніх і лісових, у залізній скриньці з високими боками, один із яких відкривався. Він ставив скриньку на вогонь дном і вельми тішився, дивлячись і слухаючи, як бідолашні тваринки пищать, вищать, стрибають і вмирають.
Але він не сміявся.
Потім блідий, із тремтячими руками, він ішов до принцеси Еболі і в її обіймах гасив полум’я своєї жаги, запаленої невгамовною жорстокістю.
І принцеса Еболі приймала його тільки зі страху, а не з любові.
Стояла спека. З тихого, спокійного моря не віяв і легкий вітрець. Ледве тремтіло листя на деревах над каналом у Дамме, цвіркуни поховались у траві на луках, а в полях церковні й монастирські служки збирали тринадцяту частку врожаю на священика і ченців. З високого палючого блакитного неба сонце лило на землю вогненну спеку, і природа мліла в його промінні, наче красуня в обіймах свого коханця. Коропи вистрибували над водою канала, полюючи на мушву, що гула, наче окріп у казані, а швидкокрилі ластівки перехоплювали у них здобич. Від землі здіймалися теплі випари, що миготіли й виблискували на сонці. Дзвонар у Дамме з високої дзвіниці, б’ючи в тріснутий дзвін, як у розбитий казан, сповіщав людям, що настав полудень і час уже обідати селянам, які працюють на косовиці. Жінки, приклавши руки до рота, кликали на ім’я своїх чоловіків, братів, синів: Ганс, Пітер, Йост; над тинами червоніли їхні хусточки.
Вдалині Уленшпігель і Ламме побачили високу й масивну чотирикутну дзвіницю Собору Богоматері, і Ламме сказав:
— Там, сину мій, твій біль і твоє кохання.
Та Уленшпігель не відповів нічого.
— Скоро я побачу мій старий дім, а може, й дружину, — сказав Ламме.
Уленшпігель і на цей раз не відповів нічого.
— Чи ти дерев’яний, — мовив Ламме, — чи серце в тебе камінне, нічого тебе не може зворушити — ні те, що близько місце, де минуло твоє дитинство, ні дорогі тіні — бідолашного Клааса і бідолашної Сооткін, цих двох мучеників. У чім же річ? Ти не сумуєш і не радієш. Хто тобі висушив так серце? Глянь на мене, я стривожений, схвильований, аж тремтить мов черево. Глянь на мене…
Ламме подивився на Уленшпігеля і побачив, що він зблід, голова похилилась йому на груди, губи тремтять, і він тихо плаче.
Тоді і Ламме змовк.
Так, не промовивши ні слова, їхали вони до самого Дамме і пішли по Чаплиній вулиці, де не видно було нікого, бо всі поховались від спеки. Собаки, повисолоплювавши язики, лежали, позіхаючи, біля порогів. Ламме і Уленшпігель пройшли повз ратушу, навпроти якої було спалено Клааса. Губи в Уленшпігеля затремтіли ще більше, а сльози висохли. Опинившись перед Клаасовим домом, де тепер жив інший вугляр, він увійшов досередини і запитав:
— Чи впізнаєш мене? Я хочу тут відпочити.
Вугляр відповів:
— Я впізнав тебе. Ти син невинної жертви. Заходь і будь як дома.
Уленшпігель пішов на кухню, потім до кімнати Клааса і Сооткін і наплакався вдосталь.
Коли ж він спустився вниз, вугляр сказав йому:
— Ось хліб, сир і пиво. Якщо ти голодний, — їж, як хочеш пити — пий.
Уленшпігель показав рукою, що не хоче ні їсти, ні пити.
І друзі знову рушили в дорогу; Ламме їхав верхи на ослі, а Уленшпігель вів свого за оброть.
206
Марія Стюарт (1542—1587) — королева Шотландії з 1542 р. (фактично з 1561 р.) до 1567 p., що претендувала на англійський престол. Повстання шотландських лордів-кальвіністів позбавило її корони в Шотландії. Марія попросила притулку в своєї суперниці Єлизавети І і до смерті лишалася її в’язнем. Католицький табір не раз укладав змови з метою вбити Єлизавету і посадити на англійський престол Марію (до цих планів був причетний і Філіпп II). В 1587 р. Марія Стюарт була страчена.
207
…написав про це папі римському… — Мається на увазі Пій V (1566—1572), запеклий фанатик, ворог Єлизавети.
208
…намірявся відняти у Марії Стюарт її сина… — Філіпп II збирався арештувати і відправити до Іспанії сина Марії Стюарт Якова, якого підозрювали в протестантизмі.