Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Стояла спека. З тихого, спокійного моря не віяв і легкий вітрець. Ледве тремтіло листя на деревах над каналом у Дамме, цвіркуни поховались у траві на луках, а в полях церковні й монастирські служки збирали тринадцяту частку врожаю на священика і ченців. З високого палючого блакитного неба сонце лило на землю вогненну спеку, і природа мліла в його промінні, наче красуня в обіймах свого коханця. Коропи вистрибували над водою канала, полюючи на мушву, що гула, наче окріп у казані, а швидкокрилі ластівки перехоплювали у них здобич. Від землі здіймалися теплі випари, що миготіли й виблискували на сонці. Дзвонар у Дамме з високої дзвіниці, б’ючи в тріснутий дзвін, як у розбитий казан, сповіщав людям, що настав полудень і час уже обідати селянам, які працюють на косовиці. Жінки, приклавши руки до рота, кликали на ім’я своїх чоловіків, братів, синів: Ганс, Пітер, Йост; над тинами червоніли їхні хусточки.

Вдалині Уленшпігель і Ламме побачили високу й масивну чотирикутну дзвіницю Собору Богоматері, і Ламме сказав:

— Там, сину мій, твій біль і твоє кохання.

Та Уленшпігель не відповів нічого.

— Скоро я побачу мій старий дім, а може, й дружину, — сказав Ламме.

Уленшпігель і на цей раз не відповів нічого.

— Чи ти дерев’яний, — мовив Ламме, — чи серце в тебе камінне, нічого тебе не може зворушити — ні те, що близько місце, де минуло твоє дитинство, ні дорогі тіні — бідолашного Клааса і бідолашної Сооткін, цих двох мучеників. У чім же річ? Ти не сумуєш і не радієш. Хто тобі висушив так серце? Глянь на мене, я стривожений, схвильований, аж тремтить мов черево. Глянь на мене…

Ламме подивився на Уленшпігеля і побачив, що він зблід, голова похилилась йому на груди, губи тремтять, і він тихо плаче.

Тоді і Ламме змовк.

Так, не промовивши ні слова, їхали вони до самого Дамме і пішли по Чаплиній вулиці, де не видно було нікого, бо всі поховались від спеки. Собаки, повисолоплювавши язики, лежали, позіхаючи, біля порогів. Ламме і Уленшпігель пройшли повз ратушу, навпроти якої було спалено Клааса. Губи в Уленшпігеля затремтіли ще більше, а сльози висохли. Опинившись перед Клаасовим домом, де тепер жив інший вугляр, він увійшов досередини і запитав:

— Чи впізнаєш мене? Я хочу тут відпочити.

Вугляр відповів:

— Я впізнав тебе. Ти син невинної жертви. Заходь і будь як дома.

Уленшпігель пішов на кухню, потім до кімнати Клааса і Сооткін і наплакався вдосталь.

Коли ж він спустився вниз, вугляр сказав йому:

— Ось хліб, сир і пиво. Якщо ти голодний, — їж, як хочеш пити — пий.

Уленшпігель показав рукою, що не хоче ні їсти, ні пити.

І друзі знову рушили в дорогу; Ламме їхав верхи на ослі, а Уленшпігель вів свого за оброть.