Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Так вони верхи на ослах, поспускавши ноги, доїхали до села Оост-Камп, біля великого лісу, де починався канал.

Прагнучи запахущого холодку, вони увійшли в ліс і побачили довгі просіки, що йшли в різних напрямках — до Брюгге, до Гента, до Південної й Північної Фландрії.

Раптом Уленшпігель зіскочив з осла.

— Ти не бачиш там нічого?

Ламме відповів:

— Та вже ж бачу. — І вигукнув тремтячим голосом: — Це ж моя жіночка, моя люба жіночка! Це вона, мій сину! Але я не піду до неї. Знайти її в такому вигляді!

— Чого ти скімлиш? — сказав Уленшпігель. — Вона ще краща напівгола, в мусліновій сукенці з вирізами, крізь які видно її свіже тіло. Але ця надто молода. Це не твоя жінка.

— Сину мій, це вона, вона, я впізнав її! Підтримай мене, я вже на ногах не встою. Хто б міг таке подумати? Танцює в циганському вбранні, без усякого сорому! Авжеж, це вона. Глянь на її стрункі ніжки, на її руки, голі до плечей, на повні золотаві перса, що наполовину виглядають з муслінової сукні. Глянь, як вона грається червоною хусточкою з великим псом, що стрибає за нею.

— Це єгипетський пес, — зауважив Уленшпігель. — В Нідерландах нема такої породи.

— Єгипетський?.. Не знаю… Але це вона. Ах, сину мій! Не можу дивитися. Вона підіймає свою спідницю, щоб краще було видно її округлі литки. Вона сміється, щоб показати свої білі зубки, регоче, щоб почули звук її голосу. Вона розстебнула зверху сукню і відкинулася назад. Ах, ця шия закоханого лебедя, ці голі плечі, ці ясні, сміливі очі! Біжу до неї.

І він зіскочив з осла.

Та Уленшпігель зупинив його:

— Ця дівчина зовсім не твоя жінка. Ми ж недалеко від циганського табору. Бережись! Хіба ж не бачиш диму ген за ліском? Або не чуєш гавкання собак? Вони вже помітили нас, ще можуть покусати. Сховаймося краще в гущавину.

— Я не буду ховатися, — відповів Ламме. — Це моя жінка, фламандка, як і ми.

— Сліпаку ти дурний, — сказав Уленшпігель.

— І зовсім не сліпак! Я добре її бачу, ось вона танцює, напівгола, дражнить великого собаку. Вона вдає, ніби не бачить нас. Але вона добре нас бачить, запевняю тебе. Тілю, Тілю! Ось собака стрибнув на неї, повалив, хоче вирвати червону хусточку. А вона жалібно стогне.

І Ламме раптом кинувся до неї, крикнувши:

— Жіночко моя, жіночко! Ти не забилась, кохана? Чого ти аж заходишся від реготу? Чого в тебе такий несамовитий погляд?

Він обіймав її, цілував, запитуючи:

— А де ж твоя гарненька родимка, що була під лівою груддю? Я не бачу її. Де вона? Ти не моя жінка! Боженьку святий!

А вона реготала не вгаваючи.

Раптом Уленшпігель крикнув:

— Бережись, Ламме!

Ламме обернувся і побачив перед собою височенного кощавого цигана з обличчям, худим і засмаглим, наче peperkoek, тобто житній французький пряник.

Ламме схопив свого списа і, намірившись боронитися, крикнув:

— Уленшпігелю, на поміч!

Уленшпігель зразу ж прискочив зі своєю гострою шпагою.

Циган сказав йому нижньонімецькою говіркою:

— Gibt mi Ghelt, ein Richsthaler auf tsein (Дай мені грошей, один рейхсталер а чи й десять).

— Бач, — сказав Уленшпігель, — дівчина хоч і тікає, а регоче, аж заходиться, і все обертається, чи не йде хто за нею.

— Gibt mi Ghelt, — знову сказав циган, — плати за залицяння. Ми люди бідні, та нічого поганого вам не зробимо.

Ламме дав йому каролю.

— Чим ти промишляєш? — запитав Уленшпігель.

— Всякою всячиною, — відповів циган. — Ми майстри на всі руки, показуємо чудеса й фокуси, танцюємо під бубон угорські танці. Дехто робить клітки, жаровні, на яких можна засмажити гарну печеню. Але всі фламандці й валлонці бояться нас і ганяють. Тому ми й не можемо жити зі своєї праці, а живемо з крадіжки. Крадемо овочі на городах, м’ясо, птицю, бо селяни не хочуть нам ні продати, ні даром дати.

Ламме запитав його:

— Що це за дівчина, що так схожа на мою дружину?

— Це донька нашого ватажка, — відповів циган. А потім додав нишком, наче перелякано: — Бог наслав на неї любовну хворість: вона не знає жіночої сором’язливості. Досить їй побачити чоловіка, як вона впадає в несамовиту веселість і сміється безперестанку. Вона говорить мало. Довго думали, що вона німа. Вночі вона сумно сидить біля вогню, іноді плаче або сміється безпричинно і показує на живіт, де в неї болить, як вона каже. Влітку, по обіді, в неї бувають найсильніші напади безумства. Тоді вона танцює біля табору майже гола. Вона не хоче носити ніякої одежі, крім тюлю або мусліну, а взимку на превелику силу ми загортаємо її в плащ з козячої вовни.