Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— А хіба ж у неї нема коханця, який би заборонив їй віддаватися першому-ліпшому?
— А нема, — відповів циган, — бо кожний мандрівець, підійшовши до неї і поглянувши в її безумні очі, проймається більше страхом, ніж любов’ю. Цей товстун, мабуть, сміливий, — додав він, показуючи на Ламме.
— Хай собі говорить, мій сину, — сказав Уленшпігель, — нехай собі тріска гудить кита. А від кого з них більше жиру?
— У тебе сьогодні злий язик, — мовив Ламме.
Та Уленшпігель, не слухаючи його, запитав у цигана:
— А як вона поводиться з іншими, такими сміливими, як і Ламме?
Циган сумно відповів:
— Тоді вона має втіху й користь. Кому вона віддається, той платить за розвагу. Гроші йдуть їй на одяг і на потребу старим.
— Хіба вона не слухається нікого? — запитав Ламме.
Циган відповів:
— Кого покарав Господь, ті хай живуть як хочуть. Така Господня воля. І такий наш звичай.
Уленшпігель і Ламме рушили далі, а циган поважно й спокійно пішов до табору. Дівчина ж, мало не заходячись від реготу, танцювала на осонні.
Дорогою в Брюгге Уленшпігель сказав Ламме:
— Багато грошей витратили ми з тобою на вербування солдатів, на шпигів, на подарунок циганці та й на oliekoek'и — ти з’їв їх безліч. А чи продав хоч одну? Отже, не напихай так свого черева, будемо жити ощадливо. Дай мені свої гроші, я прибережу наші спільні кошти.
— Згода, — сказав Ламме, віддаючи йому гаманець. — Тільки хоч не дай мені вмерти з голоду, бо, знаєш, такий дебелий товстун, як я, і їсти потребує поживно та багато. Добре тобі, худому здохлякові, жити аби день до вечора, їсти чи не їсти — як доведеться, живитися повітрям і дощем, як дошки на помості набережної. А мене від повітря тільки млоїть, а дощ викликає голод. Мені потрібна інша пожива.
— Ти й матимеш поживу, хоч пісну, зате праведну, — мовив Уленшпігель. — Хоч яке черево не встоїть проти неї/ Воно від такої їжі потроху спадає, і тоді найважча людина стає легкою. І ми незабаром побачимо, як схудлий, милий мій Ламме бігатиме, наче олень.
— От горе! — вигукнув Ламме. — Гірка ж буде тепер моя пісна доля. Я голодний, сину мій, і хотів би повечеряти.
Надходив вечір. Вони прибули до Брюгге під Гентську браму. Показавши перепустки і заплативши по півсоля за себе і по два соля за ослів, вони в’їхали в місто. Ламме, згадавши Уленшпігелеві слова, вельми засмутився і запитав:
— А чи скоро будемо вечеряти?
— Скоро, — відповів Уленшпігель.
Вони зупинилися in de Meermin — в «Сирені», позолочене зображення якої у вигляді флюгера стриміло на даху заїзду.
Мандрівці поставили своїх ослів у конюшні, і Уленшпігель замовив на вечерю для себе і для Ламме хліба, пива і сиру.
Хазяїн глузливо посміхався, подаючи їм цю мізерну вечерю. Ламме ледве ворушив щелепами і в розпачі поглядав на Уленшпігеля, який уминав дуже черствий хліб і дуже молодий сир, наче то були смажені ортолани. Ламме і пиво випив без особливого задоволення. Уленшпігель підсміювався, дивлячись на його страждання. А у дворі заїзду іще хтось сміявся, заглядаючи іноді у вікно. Уленшпігель примітив, що це була жінка, яка все ховала своє лице. Гадаючи, що це якась служниця-жартівниця, він більше не думав про неї. Дивлячись на Ламме, який сидів блідий, сумний, жалюгідний через те, що не вдовольнив свого черева, він пожалів його і хотів був уже замовити йому яєчню з ковбасою, м’ясо з квасолею або якусь іншу гарячу страву, коли ввійшов baes і, знявши шапочку, сказав:
— Якщо панове мандрівці хочуть кращої вечері, то можуть замовити собі, що їм до вподоби.
Ламме широко розплющив очі, а ще ширше роззявив рота і страшенно здивовано подивився на Уленшпігеля.
А той відповів:
— Мандрівні ремісники не такі багаті.
— Але ж буває іноді, — мовив baes, — що вони й самі не знають, що посідають. — І, показавши на Ламме, додав: — Одне таке лагідне обличчя варте інших двох. То що ж зволите, шановні добродії, їсти й пити? Яєчню з жирненькою шинкою, choesel'і, сьогодні зготовлені, і пиріжків, каплуна, що аж тане в роті, смаженого м’яса з прянощами, антверпенського dobbelknol'я, брюггського dobbelkuyt'а, лувенського вина, на смак такого, як бургундське? І все задарма.
— Принесіть усе, — сказав Ламме.
Незабаром усе з’явилося на столі, і Уленшпігелю було приємно дивитися, як бідолаха Ламме, зголоднілий, як вовк, накинувся на яєчню, choesel'і, на каплуна, шинку, смажене м’ясо і літрами лив у свою пельку dobbelknol, dobbelkuyt і лувенське, що смакувало як бургундське.