Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Карачун лизнув холодні пальці Сербина своїм теплим і шершавим собачим язиком…
СТАРУ ВЛАДУ ПОВАЛЕНО
ТРЕТЬОГО БЕРЕЗНЯ ЗА СТАРИМ СТИЛЕМ
Третього березня день був звичайний, передвесняний. Сонця не було. Під високою примарною оболонкою небозводу, одна одну випереджаючи, низько і сквапно пропливали, пробігали й кублилися пошматовані кудласті хмарки. Вітер з заходу дув поривчасто й непостійно — то тепліший, то холодніший, але вогкий і пронизливий. Сніги танули дружно, але приховано: зверху був сніг і лід — ніздрюватими хрупкими скоринками, а зісподу стояла вода і рудувата мерзла кашка.
Ми сходилися до гімназії притьмом. Зранку до двадцятої ми були на стрільбищі, два кілометри за містом. Ми опановували кулемет — японський, зразка 1914 року. Першим пристрілював сьогодні Піркес. Запах пороху, тріскотня кулемета та загальний весняний неспокій зморив і виснажив нас. Але й ці дні були такі незвичайні, такі несподівані і тривожні! В світі коїлося щось чудне й таємниче. Газети вже кілька днів не приходили. Прямі дроти були в розпорядженні ставки. Вісті звідусіль доходили лише чутками та від робітників іскрового телеграфу. В Петрограді відбувалося щось загадкове і хвильне. Двадцять шостого вибухли страйки і немовбито сталися заколоти в самому війську. Двадцять сьомого був царський указ про розпуск Думи[266]. Двадцять восьмого був утворений якийсь Тимчасовий комітет. Першого — Совет рабочих и солдатских депутатов. Крім того, немовбито арештовувалося самих міністрів. Це вже було неймовірно, незрозуміло, моторошно і чортзна-як цікаво! Адже і в нашому місті раптом з'явилися на вулицях рясні поліційні й жандармські патрулі. Городовики вже не стояли по одному на розі, а ходили по чотири з п'ятим унтером на чолі. Робітники з депо й вагонних майстерень все намагалися зійтися до гурту — то на військовій рампі, то на вантажній станції, то в самому депо. Але кінні жандарми щоразу пильнували їх саме там і, посвистуючи нагаями, розганяли всіх. Йшла поголоска, що робітники все ж таки десь умудрялися влаштовувати якісь зібрання таємно. Немовбито був у робітників якийсь підпільний комітет.
Дві перші лекції — закон божий і латина — ми заповзято обмірковували ці надзвичайні події. Даремно отець Іван благав когось вийти до кафедри й відповісти йому урок з історії церкви. Ми тільки одмахувалися. Де вже там до історії чи до церкви! Такі події. Страйк! Заколот! Мітинг! Громадяни! Самі слова які хвильні й значущі! Латиніст махнув рукою і, захопивши Ціцерона, пішов з класу з половини лекції. Але третьою лекцією мав бути інспектор.
Ми мерщій перекурили, дзвінок продзвонив, ми посідали на місця і поприсували до себе Сіповського. Події подіями, а Богуславський ганятиме нас зараз до сьомого поту по курсу словесності, витягатиме з нас жили руської поезії, садовитиме на палю — «на кол» — за незнання «отечественої» літератури. Перед лекціями інспектора завжди бувало моторошно і тоскно.
Нарешті двері розчинилися, і ми всі зірвались, щоб завмерти і виструнчитися. Але то був не Богуславський. До класу хулгко ввійшов Зілов. На перших двох лекціях його не було.
Зілов був просто з двору. Він був у кашкеті і розстебнутій шинелі. Незрозуміло було, як же йому пощастило прослизнути повз швейцара і Піля. З-під кашкета на лоб Зілову звисало мокре й злипле волосся. Піт стікав по висках. Дихання вихоплювалося з шумом і присвистом. Він довго і шпарко звідкілясь біг. В руці Зілов бгав папірець. Трьома кроками він переплигнув вільну від парт просторінь класу і скочив на кафедру.
— Хлопці! — сказав Зілов, задихаючись. — Царя нема!..
— Що? — гукнув хтось.
Зілов скинув кашкет, одвинув назад скуйовджене й мокре волосся і коротко передихнув:
— Микола Другий зрікся престолу…[267] Ось його маніфест… Мені дав Трушицький з іскрового телеграфу… — Зілов показав зібганий папірець і зразу почав його поспішно розгладжувати на кафедрі. І тут ми раптом побачили, що до третього ґудзика гімназичної шинелі Зілова наспіх і неакуратно прив'язано обривок вузенької червоної стрічечки.
«В тяжелую годину ниспосланных русскому народу великих страданий… дабы облегчить народу нашему единение и сплочение… Признали мы за благо… отречься от престола… Передаем наследие наше… брату нашему… Михаилу Александровичу…»
Ми слухали ошелешені. Що таке? Зрікся? Перестав бути царем? Це була історична подія! В які дні судилося жити нам!
266
Двадцять сьомого був царський указ про розпуск Думи. — Указом царя 25 лютого 1917 р. було перервано засідання Четвертої державної Думи, 27 лютого 1917 р., в день повалення самодержавства, депутати Думи створили Тимчасовий комітет Думи, який за згодою есеро-меншовицького виконкому Петроградської Ради сформував буржуазний Тимчасовий уряд.
267
Микола Другий зрікся престолу… — Після перемоги в Росії Лютневої революції Микола II 2 березня 1917 р. зрікся престолу.