Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
— Гаразд, — мовив він. — Може, я піду з тобою і допоможу?
— Ти не зобов'язаний цього робити, — відказав я.
— А як щодо коня? Що скажеш, якщо я дам йому води і чогось поїсти, підчищу трохи?
— Я певен, він буде вдячним. Я точно буду.
— Як його звати?
— Барабан.
Він наблизився до Барабана і почав з ним знайомитися.
— Гаразд, — відказав він. — Я ненадовго повернуся в хлів. Якщо знадоблюся, просто гукніть.
— Дякую.
Я витягнув інструменти з Біллової машини, а він з електричним ліхтарем повів мене на південний захід, куди вказував Ед.
Ми перейшли поле, і я простежив за променем Біллового ліхтаря, шукаючи купу. Побачивши її рештки, я мимовільно зітхнув. З того, як лежали купки, було очевидно, що хтось тут побував. Маса не могла випасти з вантажівки таким робом.
І все ж... Те, що тут шукали, ще не означало, що річ обов'язково знайдено.
— І що ти про це думаєш? — запитав Білл.
— Поки не знаю, — відповів я, опустивши лопату до найбільшої купи. — Посвіти сюди, будь ласка.
Ретельно переривши рештки купи, я взяв граблі і ще раз усе перескородив. Розбив кожну грудку, розпорошив по землі, провівши крізь неї вилами. Через певний час Білл поставив ліхтар під зручним кутом і вирішив мені допомогти.
— У мене дивне відчуття... — почав він.
— У мене теж.
— ...ніби ми спізнилися.
Ми розтирали компост і розкидали його, розтирали і розкидали...
Нараз я відчув тремтіння знайомої присутності, тож випростався і зачекав. За кілька секунд встановився зв'язок.
— Корвіне!
— Так, Джерарде.
— Що ти сказав? — перепитав Білл.
Я здійняв руку, прохаючи його змовкнути, і зосередив усю увагу на Джерарді. Він стояв у тіні на початку мерехтливого Лабіринту, спираючись на величного меча.
— Ти мав рацію, — мовив він. — Бранд секунду тому з'явився тут. Не знаю, як він потрапив усередину. Просто вийшов з Тіней ліворуч, ось тут, — він вказав на місце. — Секунду подивився на мене, а тоді розвернувся і пішов геть. Коли я гукнув його, він не відповідав. Я увімкнув ліхтар, але він зник із поля зору. Просто щез. Що я, по-твоєму, маю зараз робити?
— На ньому був Судний Камінь?
— Не можу сказати. Я бачив його лишень хвильку, та й освітлення тут доволі погане.
— За Лабіринтом у Ребмі стежать?
— Так. Левелла їх попередила.
— Добре. Чатуй на нього. Я буду на зв'язку.
— Гаразд. Корвіне... щодо того, що трапилося раніше...
— Забудь це.
— Дякую. Твій Ґанелон — міцний хлоп.
— Так і є, — відказав я. — Будь насторожі.
Його образ збляк, і я розірвав зв'язок, але тут трапилася дивна річ. Відчуття зв'язку, стежини лишилося зі мною. Не спрямована до якогось конкретного об'єкту, карта лишалася відкритою, неначе увімкнене радіо, не налаштоване на жодну хвилю. Білл здивовано дивився на мене.
— Карле, що відбувається?
— Не знаю. Зачекай хвилинку.
Раптом зв'язок поновився — але не з Джерардом. Певно, вона намагалася привернути мою увагу, доки я сам був зосереджений на Джерарді.
— Корвіне, це важливо...
— Розповідай, Фі...
— Ти не знайдеш те, що шукаєш там. Кулон у Бранда.
— Я вже почав це підозрювати.
— Ми маємо його спинити. Не знаю, чи багато ти знаєш...
— Тепер уже гадки не маю, — відказав я, — але в мене під контролем Лабіринт в Амбері та Ребмі, їх охороняють. Джерард щойно повідомив, що Бранд з'явився в Амбері, але його сполохали.
Вона кивнула мініатюрною голівкою. Її руде волосся було зачесане абияк. Та й увесь її вигляд свідчив про втому.
— Я знаю про це, — відказала вона. — Бо стежу за ним. Але ти забув про іншу ймовірність.
— Ні, — відказав я. — За моїми підрахунками, Tip-на Ноґт ще недоступний....
— Я не про нього. Він рушив до первинного Лабіринту.
— Щоб налаштувати Камінь?
— У першу чергу, так, — відказала вона.
— Але блукаючи ним, він буде змушений пройти крізь зруйновану частину. Гадаю, це більш ніж складно.
— Тож ти в курсі про це, — зауважила вона. — Добре. Це зекономить час. Темна ділянка не завдасть йому такої ж шкоди, як будь-кому з нас. З темрявою він домовився. Зараз ми маємо спинити його.
— Знаєш туди якісь шляхи навпростець?
— Так. Іди до мене, я тебе туди відведу.
— Хвилинку. Хочу забрати Барабана.
— Навіщо?
— Гадки не маю. Але саме тому й хочу забрати.
— Чудово. Тоді забери мене до себе. Звідти вирушити так само просто, як і звідси.
Я простягнув руку і за мить уже тримав її долоню. Вона ступила вперед.
— Господи! — Білл відсахнувся назад. — А я вже сумнівався у твоєму психічному здоров'ї, Карле. А тепер переймаюся за своє. Вона... вона одна з людей на картах, так?
— Так. Білле, це моя сестра Фіона. Фіоно, це Білл Рот, дуже хороший друг.
Фі простягнула руку і всміхнулася, тож я ненадовго полишив їх і пішов забрати Барабана. Я привів його за кілька хвилин.
— Білле, — сказав я. — Вибач, що згайнував твій час. Та річ у мого брата. Зараз ми підемо за ним. Дякую, що допоміг мені.
Він потиснув мені руку і мовив:
— Корвін.
Я всміхнувся.
— Так, це моє ім'я.
— Ми побалакали трохи з твоєю сестрою. Не те, щоб я дізнався багато за кілька хвилин, але знаю, що ситуація небезпечна. Тож щасти тобі. І я досі хочу колись почути повну історію.
— Дякую, — відказав я. — Спробую подбати про те, щоб ти почув її.
Я осідлав коня, нахилився вниз і посадив Фіону перед собою.
— Добраніч, містере Роте, — сказала вона йому. А тоді мовила до мене: — Починай повільно їхати через поле.
Я так і зробив.
— Бранд сказав, що його штрикнула саме ти, — сказав я, щойно ми від'їхали достатньо далеко, щоб нас ніхто не чув.
— Так і є.
— Чому?
— Щоб уникнути цього всього.
— Я довго розмовляв з ним. Він стверджує, що з самого початку ти, Блейз і він сам надумали захопити владу.
— Це правда.
— Він казав, що намагався схилити на свій бік Каїна, але Каїн не піддався на його умовляння і змовився з Еріком і Джуліаном. Таким чином утворилася їхня група, щоб не дати вам захопити трон.
— Загалом, так і є. Каїн мав власні амбіції — так, дуже далекоглядні, але амбіції. Однак він не мав можливості претендувати на трон. Тож він вирішив: якщо вже йому судилася незначна роль, то краще йому служити Еріку, а не Блейзу. Я розумію, що й до чого.
— Також він повідомив, що ви мали справу з силами по той бік Чорної дороги — з Дворами Хаосу.
— Так, — відповіла вона. — Мали.
— Ти використовуєш минулий час.
— Щодо себе і Блейза — так.
— А Бранд не таке казав.
— Ще б пак.
— Він казав, що ви з Блейзом хотіли й надалі підтримувати той союз, але сам він змінив рішення. А ще він стверджує, що ви за це напалися на нього, тому й запхали у вежу.
— Чому ж ми тоді його не вбили?
— Здаюся. Розкажи.
— Він був надто небезпечним, аби вештатися на свободі, але ми не могли вбити його, адже він мав дещо життєво необхідне.
— І що ж це?
— Коли Дворкін зник, Бранд лишався єдиною людиною, яка знала, як нівелювати шкоду, завдану ним первинному Лабіринту.
— У вас було вдосталь часу, щоб витягти з нього цю інформацію.
— У нього просто неймовірні можливості.
— Тоді чому ж ти вдарила його ножем?
— Повторюю, щоб уникнути цього всього. Якби постало питання: вбити його чи відпустити на свободу, краще б він загинув. Ми би спробували самі знайти спосіб полагодити Лабіринт.
— Якщо все саме так, чому ж ти погодилася взяти участь у його поверненні?
— По-перше, я не брала участі у його поверненні. Навпаки, я намагалася перешкодити цьому. Однак надто багато людей справді прагнули витягнути його. Попри мою перешкоду, ви пробилися до нього. По-друге, я мала бути поруч, щоби спробувати його вбити, якщо вам таки вдасться зв'язатися з ним. Але все вийшло настільки погано, наскільки було можливо.