Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
А в наступну мить його вже не було на веранді. Дідусь, Дуглас і Том побачили, як він узявся до діла в домі: там щось трохи підправить чи підкрутить, там розгладить якийсь рубчик, - заклопотана частка всього того живого, дивовижного, неймовірно тонкого, незмінно загадкового й вічно невпинного механізму.
А потім, усе ще всміхаючись, вони спустилися східцями з веранди у прохолодну літню ніч.
Двічі на різ з дому виносили великі, важко провислі килими й розстеляли їх на лужку, де вони були зовсім недоречні, мов якісь безлюдні острівці. Потім надвір виходили бабуся й мати, несучи щось подібне до спинок гарних, плетених з грубого дроту крісел у павільйоні з газованою водою в центрі містечка. Кожному давали таке дротяне знаряддя, і всі вони - Дуглас, Том, бабуся, прабабуся й мати - ставали колом над запрошеними візерунками давньої Вірменії, наче гурт відьом і домовиків. Потім, за знаком прабабусі - тільки-но вона моргне чи підібгає губи, - здіймали ті свої ціпи, і їх дротяне плетиво з гучним ляскотом падало на килим, а потім знов і знов.
- Так його! Отак! - примовляла прабабуся. - Бийте, хлопці, бийте і блішок, і вошок!
- Ну ти й скажеш! - докоряла їй бабуся.
Усі сміялися. Навколо них клубочилася курява, і від сміху вони закашлювались.
Хмари ворси, бризки піску, золотисті крихти люлькового тютюну злітали догори й тріпотіли у повітрі, сколошкуваному все новими й новими ударами. Спиняючись звести дух, хлопці бачили сліди своїх черевиків і черевиків дорослих, що тисячі разів відбилися на килимі від ворси до основи, а тепер помалу зникали з очей, неначе змиті хвилями ударів, що раз у раз набігали на візерунчасті береги.
- Отут твій чоловік розлив тоді каву! - І бабуся чимдуж молоснула по килиму.
- А ось сюди ти вивернула вершки! - І прабабуся вибила з килима ще більший стовп куряви.
- А тут он як вичовгано, погляньте! Ой, хлопці, хлопці!
- Прабабусю, а осьде чорнило з твоєї ручки!
- Дурниці! В мене фіолетове чорнило, а тут звичайне синє.
Лясь!
- А гляньте, яку стежку протоптали з передпокою до кухні. Туди, де пахне їжею. Отак і левів тягне до водопою. Треба буде покласти його іншим боком до дверей.
- Краще не пускати нікого до кухні.
- Або хай роззуваються за дверима.
Лясь! Лясь!
Та ось килими розвішано на мотузках, щоб вибити начисто. Том став і задивився на химерні візерунки - вигадливі завитки й петлі, квіти, таємничі фігури, звивисті розводи.
- Томе, ти чого став? Ану, хлопче, до діла!
- Цікаво подивитися на всякі такі речі. Дуглас недовірливо поглянув на килим.
- І що ж ти там бачиш?
- Усеньке наше місто, людей, будинки... а осьде й наш! - Лясь! - І наша вулиця. - Лясь! - А оте чорне - то яр. - Лясь! - А онде й школа. - Лясь! - А оця кумедна фігура - це ти, Дуг! - Лясь! - Он і прабабуся, бабуся, мама... - Лясь! - Скільки вже років цьому килиму?.
- П’ятнадцять.
- І п’ятнадцять років усі топчуться по ньому. І я бачу кожей слід від черевиків! - вигукнув Том.
- Ну й мастак ти, хлопче, язиком молоти! - зауважила прабабуся.
- На ньому видно все, що діялося в цьому домі за стільки років. - Лясь! - Усе те, звісно, минуло, але я можу побачити й майбутнє. Ось тільки примружу очі, добре придивлюся до цих візерунків - отак - і побачу, де ми завтра будемо гуляти й бігати.
Дуглас перестав орудувати вибивачкою.
- А щось іще ти там бачиш?
- Хіба що нитки, - докинула прабабуся. - Майже все витерлося до основи. Видно навіть, як його виткано.
- Атож! - загадково мовив Том. - Нитки сюди, нитки туди. Я все бачу. Лихих чортів. Запеклих грішників. То погану погоду, то гарну. Прогулянки за місто. Святкові столи. Суничне морозиво. - Він поважно тицяв вибивачкою в різні місця на килимі.
- Тебе послухати, то в мене тут справжній пансіон, - сказала бабуся, розпашіла й засапана від роботи.
- Усе воно тут, тільки наче в тумані. Ось нахили голову вбік, Дуг, і приплющ одне око, майже зовсім. Звичайно, увечері в домі видно краще, коли килим лежить на підлозі, світить лампа і все таке. Тоді багато всяких тіней, темних і світліших, і видно, як розбігаються нитки, а погладиш ворсу, то вона мов хутро якогось звіра. І пахне пустелею, слово честі. Жаром і піском - так, мабуть, пахне в гробницях, де лежать мумії. А онде бачиш червону пляму? То горить Машина щастя!
- Напевне, то просто томатна підлива з чиєїсь тарілки, - сказала мати.
- Ні, то Машина щастя, - заперечив Дуглас, і йому стало жаль, що й тут вона горить. Він дуже сподівався на Лео Ауфмена, думав, той зробить так, щоб усе завжди було гаразд, щоб люди весь час усміхалися і щоб кожного разу, коли Земля нахиляється на своїй осі до чорної безодні Всесвіту, маленький гіроскоп[36], що його Дуглас відчував у собі, повертав її назад до сонця. Аж ні, Лео Ауфмен утнув дурницю, і лишилася тільки купа попелу й недогарків.
36
Гіроскоп - прилад з вільною віссю, що обертається з великою швидкістю; має стійкість у різних положеннях; застосовується для автоматичного керування рухом літаків, ракет, морських суден, торпед тощо.