Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
Лео Ауфмен похитнувся і прихиливсь до машини. Але в ту ж мить здивовано відсмикнув обпечену руку.
- То що ж робити, Ліно?
- А я звідки знаю? Я знаю тільки одне: поки цей ящик стоятиме тут, мене весь час тягтиме до нього, та й Сола теж, як ото вночі, і ми, супроти здорового глузду, захочемо сидіти в ньому й дивитись на всі ті далекі, недосяжні для нас краї, і щоразу литимемо сльози, і все у твоїй сім’ї піде шкереберть.
- Не розумію, - мовив Лео, - як же це я так схибив? Ану, погляну-но я сам, чи правда те, що ти кажеш. - Він заліз у машину. - Ти почекаєш?
Дружина кивнула головою.
- Ми будемо тут, Лео.
Лео зачинив дверці. Опинившись у теплій темряві, він якусь хвилю вагався, а потім натиснув кнопку й приготувався тішитись барвами та музикою, коли раптом почув знадвору крик:
- Тату, вогонь!.. Машина горить!
Хтось затарабанив у дверці. Лео підхопився, гупнувся головою і впав, дверці розчинились, а тоді хлопці витягли його з машини. Позад нього щось глухо вибухнуло. Все сімейство кинулося навтіки. Лео Ауфмен озирнувся й гукнув:
- Соле, викликай пожежну команду!
Сол побіг у дім, одначе Ліна схопила його за рукав.
- Ні, Соле, - мовила вона, - зажди.
З машини шугнуло полум’я, почувся ще один приглушений вибух. А коли машина розгорілася буйним вогнем, Ліна Ауфмен кивнула головою.
- Гаразд, Соле, - сказала вона. - Тепер викликай пожежну команду.
Усі, хто тільки мав очі, збіглися на пожежу. Були там і дідусь Сполдінг, і Дуглас, і Том, і більшість пожильців їхнього будинку, і кілька дідів із-за яру, і всі хлопчиська з шести навколишніх кварталів. А діти Лео Ауфмена стояли попереду всіх і страшенно пишалися тим, як чудово шугає полум’я з-під покрівлі їхнього гаража.
Дідусь Сполдінг пильно подивився на хмару диму, що сягнула неба, і тихо спитав:
- Лео, це була вона? Ваша Машина щастя?
- Десь за рік, - відповів Лео Ауфмен, - я розміркую, що воно було, і тоді скажу вам.
Ліна Ауфмен стояла в сутіні й дивилась, як никають сюди-туди пожежники. Аж ось гараж із гуркотом завалився.
- Лео, - мовила вона, - тобі нема чого розмірковувати цілий рік. Розглянься навколо. Подумай. Трохи помовч. А тоді прийдеш і скажеш мені. Я буду в домі, розставлятиму книжки назад на полиці, складатиму одяг назад у шафи, готуватиму вечерю - і так уже припізнилася, дивись, як темно надворі. Ходімо, діти, допоможете мамі.
Коли поїхали пожежники й розійшлися сусіди, Лео Ауфмен залишився на подвір’ї з дідусем Сполдінгом, Дугласом і Томом. Вони сумно стояли над курним згарищем. Лео поворушив ногою мокрий попіл і повільно висловив те, що доконче мав висловити:
- Найперше, про що дізнаєшся в житті, - це що ти дурень. І найостанніше, про що дізнаєшся, - це що ти той же таки дурень. За одну цю годину я хтозна-скільки всякого передумав. І я дійшов висновку: Лео Ауфмен - сліпець!.. Ви хочете побачити справжню Машину щастя? її винайдено зо дві тисячі років тому, і вона й досі працює-не весь час однаково добре, ні, але працює. І вона завжди тут, при тобі.
- Але ж пожежа... - мовив Дуглас.
- Ну звісно, пожежа, гараж! Але, як сказала Ліна, тут нема чого розмірковувати цілий рік: те, що згоріло в гаражі, не рахується.
Він піднявся східцями на веранду, і всі троє подалися за ним.
- Осьде, - прошепотів Лео Ауфмен. - Загляньте тихенько у це вікно, і ви побачите.
Дідусь, Дуглас і Том нерішуче подивилися крізь широку шибу.
І там, у теплих озерцях світла від лампочок, побачили те, що хотів показати Лео Ауфмен. За невеликим столиком Сол і Маршалл грали в шахи. У їдальні Ребекка розставляла на столі посуд до вечері. Ноемі вирізувала з кольорового паперу лялькову одіж. Рут малювала акварельними фарбами, Джозеф грався електричною залізницею. За відчиненими дверима кухні Ліна Ауфмен витягала з гарячої печі сковороду зі смажениною. Всі руки, всі голови, всі роти так чи так щось робили. За склом чути було голоси. Хтось дзвінко виспівував пісню. Долинав дух свіжоспеченого хліба, і було зрозуміло, що то справжній хліб і його скоро маститимуть справжнім маслом. Там було все, і все те було при ділі.
Дідусь, Дуглас і Том обернулись і поглянули на Лео Ауфмена, а той зосереджено дивився у вікно, і на обличчя йому падали рожеві відсвіти від лампи.
- Атож, - мовив він пошепки. - Оце вона і є. - Він і далі спостерігав, як рухаються, зчеплюються, на мить зупиняються і знов невтомно крутяться всі коліщатка його господи, і на обличчі його відбивався то легкий смуток, то миттєва втіха, а потім - спокійна вдоволеність. - Машина щастя, - сказав він. - Справжня Машина щастя.