Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Бускерос ще довго верз такі самі дурниці, нарешті, з’ївши обід, пішов. Під вечір я подався до Буен-Ретіро, однак із потаємним передчуттям, що цього разу не зустріну прекрасної Інеси. Вона й справді не прийшла, зате я застав там Бускероса, який цілий вечір не відходив від мене.
Наступного дня він знову прийшов на обід, а виходячи, попередив, що увечері зустрінеться зі мною в Буен-Ретіро. Я відповів йому, що він мене там не застане, а оскільки був переконаний, що він не повірить моїм словам, то під вечір сховався в одній крамничці по дорозі до Буен-Ретіро і через мить побачив Бускероса, який спішив до парку. Не знайшовши мене там, він повернувся, стурбований, і пішов шукати мене на Прадо. Тоді я чимшвидше подався до Буен-Ретіро й, прогулявшись кілька разів по головній алеї, помітив свою прекрасну незнайомку. Я підійшов до неї з шанобливістю, яка, наскільки я міг помітити, дуже їй сподобалась, проте не знав, чи маю подякувати їй за те, що вона сказала в костелі. Вона, мабуть, сама хотіла заспокоїти мою збентеженість, бо промовила, сміючись:
— Ти вважаєш, сеньйоре, що солідна нагорода належиться тому, хто знайшов загублений предмет, і тому, знайшовши цей портрет, хотів довідатись, які стосунки поєднують мене з оригіналом. Тепер ти їх знаєш, тому не запитуй більше нічого, хіба що знову знайдеш якусь річ, що мені належить — тоді ти, без сумніву, здобув би право на нові нагороди. Однак не годиться, щоб нас надто часто бачили, як ми гуляємо разом. Я прощаюся з тобою, але не забороняю тобі підходити до мене щоразу, коли матимеш що мені сказати.
Промовивши це, незнайомка вдячно вклонилася мені; я відповів їй глибоким поклоном, після чого пішов у сусідню, паралельну алею, часто, однак, поглядаючи на ту, яку щойно покинув. Завершивши прогулянку, Інеса сіла в карету, кинувши мені прощальний погляд, сповнений, як мені здалося, неприхованої симпатії.
Наступного ранку, зайнятий народжуваним у мені почуттям і роздумуючи про його успіхи, я вирішив, що незабаром, мабуть, прекрасна Інеса дозволить мені писати до неї. Оскільки ж я ніколи в житті не писав любовних листів, мені здалося, що я повинен якоюсь мірою оволодіти стилем. Тож я взяв перо й написав лист такого змісту:
Лопес Суарес до Інеси***
Рука моя, тремтячи разом з боязким почуттям, боїться виводити ці слова. Бо й справді, що ж вони можуть виразити. Який же смертний зуміє писати, ідучи за голосом кохання? Де те перо, яке встигатиме за ним?
Я хотів би в цьому листі зібрати всі свої думки, але що ж, коли вони тікають від мене. Я блукаю стежками Буен-Ретіро, затримуюсь на піску, який зберігає сліди твоїх ніг, і не можу від них відірватися.
Чи й справді цей сад наших королів такий гарний, як мені здається? Без сумніву — ні; краса ця — в мої очах, і ти, Сеньйоро, єдина цьому причина. Хіба цей парк був би такий безлюдний, якби інші бачили в ньому ту красу, яку я відкриваю на кожному кроці?
Газон там зеленіє яскравіше, духмяніше пахне жасмин, а дерева, під якими ти пройшла, з більшою силою опираються палючим променям сонця. А ти ж тільки пройшла під ними; що ж тоді станеться з серцем, у якому ти захочеш залишитися назавжди?
Написавши цього листа, я перечитав його і помітив у ньому певні недоречності, тому не хотів ані віддавати, ані відсилати його. Тим часом, наче для приємної злуди, я запечатав його, написав адресу: «Прекрасній Інесі», і вкинув у шухляду, після чого пішов на прогулянку.
Прогулюючись вулицями Мадрида, я помітив корчму «Під Білим Левом» і подумав, що добре зроблю, якщо тут пообідаю, бо в такий спосіб уникну клятого нахаби. Тому я звелів подати собі обід, і лише поївши, повернувся до себе в готель.
Відкрив шухляду, де лежав мій любовний лист, але листа там вже не знайшов. Я перепитав своїх слуг, які сказали мені, що, за винятком Бускероса, ніхто більше до мене не заходив. Я не сумнівався, що це він його забрав, і дуже тривожився, що він з ним зробить.
Під вечір я не пішов одразу до Буен-Ретіро, а сховався у тій самій крамничці, яка мені вже прислужилася для цього раніше. Невдовзі я побачив карету прекрасної Інеси, а за нею щодуху біг Бускерос, показуючи листа у руці. Негідник так кричав і вимахував руками, що карета зупинилася, і він зміг віддати листа у власні руки адресатки. Потім карета покотилася до Буен-Ретіро, а Бускерос пішов у протилежний бік.