Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Оце і все, юний ізраїльтянине, — додав жрець, — що я можу тобі розповісти про наші догмати й обряди. Так що ти бачиш, що ми зовсім не є ідолопоклонниками, як нам часто закидали ваші пророки, але признаюся тобі: мені здається, що невдовзі ані моєї, ані твоєї релігії вже людству не вистачить. Якщо озирнутися довкруж, то всюди бачимо якийсь неспокій і потяг до новизни.
В Палестині люди натовпами виходять у пустелю, щоб слухати нового пророка, який хрестить водою з Йордану. А тут ми бачимо терапевтів, або магів-цілителів, які до нашої віри домішують віру персів. Світловолосий Аполлоній мандрує з міста до міста, вдаючи з себе Піфагора; шахраї видають себе за жерців Ізиди, богині давно вже ніхто не поклоняється, храми її опустіли, і не димлять вже кадила на її олтарях.
Коли Вічний Жид промовив ці слова, він помітив, що ми наближаємося до місця ночівлі, і пропав десь в ущелині.
Я відвів набік герцоґа Веласкеса й сказав:
— Дозволь запитати тебе, що ти думаєш про речі, які нам розповідає Вічний Жид. Я гадаю, що нам не слід слухати всього, бо більша частина цих речей суперечить вірі, яку ми визнаємо.
— Сеньйоре Альфонсе, — відповів Веласкес, — твоя побожність робить тобі честь в очах кожної мислячої людини. Моя віра, насмілюся твердити, є більш просвіченою від твоєї, хоча також гаряча й чиста. Найкращий доказ цього маєш у моїй системі, про яку я вже кілька разів згадував і яка є лише рядом спостережень над божеством і його нескінченною мудрістю. Тому я гадаю, сеньйоре Альфонсе, що те, що я спокійно слухаю, ти також можеш слухати з чистою совістю.
Відповідь Веласкеса повністю заспокоїла мене, а ввечері циган, маючи вільний час, знову розповідав про свої пригоди.
Молодий Суарес, розповівши мені про свою сумну пригоду в парку Буен-Ретіро, не міг опиратися сну, який його зморив, тому я дав йому спокій; проте наступної ночі, коли я знову прийшов сидіти з ним, то попросив його, аби він задовольнив мою цікавість щодо дальших подій, а він зробив це так:
Мене переповнювало кохання до Інеси і, як можеш здогадатися, обурення на Бускероса. А однак наступного дня цей нестерпний нахаба з’явився разом із супницею. Заспокоївши перший голод, він сказав:
— Я розумію, сеньйоре дон Лопес, що в твоєму віці ти не маєш бажання одружуватись; це недоречність, яку ми й без того завжди робимо надто рано. Однак мені здалося дивним, що ти в якості відмовки подаєш молодій дівчині побоювання розгнівати свого прадіда Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Твоє щастя, дон Лопес, що я зумів якось усе це владнати.
— Сеньйоре дон Роке, — відповів я, — додай, будь ласка, ще одну послугу до всіх тих, які ти мені вже зробив: не ходи сьогодні увечері до Буен-Ретіро. Я переконаний, що прекрасна Інеса аж ніяк туди не прийде, а якщо я навіть там її застану, вона й слова не схоче мені сказати. Проте я все одно мушу сісти на тій самій лавці, на якій бачив її вчора увечері, і там оплакати моє нещастя й достатнім чином побідкатися.
Дон Роке, набравши сердитого вигляду, сказав:
— Сеньйоре дон Лопес, слова, з якими ти до мене звернувся, мають у собі щось дуже образливе і можуть навести мене на думку, що моя відданість не мала щастя припасти тобі до смаку. Я, щоправда, міг би заощадити собі труду й дозволити тобі самому оплакувати твоє нещастя, але ж прекрасна Інеса може прийти, а якщо мене там не буде, хто ж тоді залагодить усі твої неподобства? Ні, сеньйоре дон Лопес, я надто відданий тобі, аби тебе послухатись.
Дон Роке вийшов одразу після обіду, а я перечекав спеку й подався дорогою до Буен-Ретіро, але спершу сховався на якийсь час у своїй крамничці. Незабаром з’явився Бускерос, пішов шукати мене до Буен-Ретіро і, не знайшовши, повернувся й подався, як я гадав, у бік Прадо. Тоді я покинув свій сховок і пішов у ті місця, де пережив уже стільки насолод і неприємностей. Сів на лавці й почав гірко плакати.
Раптом я відчув, що хтось штовхає мене в плече. Я подумав, що це Бускерос, і сердито обернувся, але побачив Інесу, яка посміхалася з ангельським очаруванням. Вона сіла обіч мене, звеліла своїй товаришці відійти й звернулася до мене з такими словами:
— Любий Суаресе, я вчора розгнівалася на тебе, бо не зрозуміла, чому ти говорив мені про свого діда й прадіда, але трошки попитавши, дізналася, що вже майже сто років ваш дім не хоче мати ніяких стосунків із нашим, причому зовсім з якихось пустих, як вважають, приводів.