Рукопис, знайдений у Сараґосі

— А що думає вельможний герцоґ про екзальтовані почуття молодого Суареса? Чи ти колись у своєму житті замислювався хоч на мить про те, що звичайно називають коханням?

— Моя система, — відповів Веласкес, — охоплює всю природу, а тому має містити всі почуття, якими вона наділила людське серце. Я всі їх обдумав і позначив, особливо мені це вдалося з коханням, бо я відкрив, що його легко можна виразити за допомогою алгебри, а як ти знаєш, сеньйоро, алгебраїчні задачі піддаються рішенню, яке не викликає ніяких сумнівів. Бо й справді, припустимо, що кохання є додатною величиною, позначеною знаком «плюс», ненависть, як протилежна до кохання, позначена буде знаком «мінус», а байдужість, як почуття ніяке, становитиме «нуль». Далі, якщо я помножу любов на любов або скажу, що люблю любов чи люблю любити любов, то я завжди отримуватиму додатні величини — бо «плюс», помножене на «плюс», завжди дає «плюс». З іншого боку, якщо я ненавиджу ненависть, то тим самим приходжу до почуття любові, тобто до додатних величин, бо «мінус» на «мінус» дає «плюс».

Зате, якщо я ненавиджу ненависть ненависті, то приходжу до почуття, протилежного коханню, тобто до від’ємних величин, бо куб «плюса» дає «мінус».

Щодо добутків кохання на ненависть чи ненависті на кохання, то вони завжди від’ємні, бо «плюс» на «мінус» чи «мінус» на «плюс» завжди дає «мінус». Бо й справді, чи ненавиджу я кохання, а чи кохаю ненависть — я завжди залишаюся серед почуттів, протилежних коханню. Чи можеш ти, прекрасна Лауро, щось закинути моїм доказам?

— Нічого, — відповіла ізраїльтянка, — навпаки, я переконана, що немає такої жінки, яка б не скорилася перед подібними судженнями.

— Мене б це зовсім не потішило, — сказав Веласкес, — бо погоджуючись так швидко, ти втратила б усе продовження, тобто висновки, які слідують з моїх положень. А тим часом я продовжую свої докази. Оскільки кохання і ненависть відносяться одне до одного як додатні величини до від’ємних, то цілком допустимо, що я замість ненависті можу написати «мінус кохання», чого, однак, не слід вважати тотожним байдужості, яка, по суті, рівна нулю.

Тепер придивися як слід до поведінки двох закоханих. Вони кохають, ненавидять, пізніше проклинають ненависть, яку відчували одне до одного, потім кохають ще більше, ніж будь-коли, поки від’ємний множник не перетворить усіх їхніх почуттів на ненависть. Неможливо не помітити, що добутки були б тут поперемінно додатними і від’ємними. І врешті-решт тобі кажуть, що коханець убив свою коханку, і ти не знаєш, що про це думати, чи це результат кохання, а чи ненависті. Так само в алгебрі: приходиш до уявних чисел щоразу, коли в коренях з «мінус X» показники є парними.

Ці докази настільки вірні, що часто бачиш, як кохання починається зі свого роду взаємної несміливості, яка нагадує нехіть, невеличку від’ємну величину, яку можна виразити через «мінус В» Ця нехіть зумовить ворожість, яку позначимо «мінус С». Добуток цих двох величин буде «плюс ВС», тобто додатною величиною, одне слово — почуттям кохання.