Нескінченна історія

Хлопець кинувся бігти додому. Ранець зі шкільним причан­даллям і книжками гримотів у такт його крокам, у нього закололо в боці, але він що мав сили біг далі. Йому хотілося до тата, він прагнув його побачити.

Добігши нарешті до будинку, де вони мешкали, він на якусь мить зупинився і подивився вгору, на вікно батькової лабораторії. І тільки тепер його серце зненацька стиснув страх, бо йому впер­ше спало на думку, що тата там може вже і не бути.

Але тато був удома і, мабуть, побачив його з вікна, бо коли Бастіян піднімався сходами, вибіг йому назустріч. Він розкрив назустріч обійми, і Бастіян кинувся йому на шию.

Тато підняв його на руки і поніс сходами вгору, аж до помеш­кання.

— Бастіяне, хлопчику мій маленький, — повторював він знову і знову, — любий, хороший, маленький хлопчику, де ж ти був? Що трапилося?

І тільки коли вони вже сиділи за кухонним столом, коли хло­пець, запиваючи гарячим молоком, їв булочки, що їх тато дбайли­во намащував грубою верствою масла з медом, Бастіян помітив, яким блідим і змарнілим стало татове обличчя. Його очі почерво­ніли, а підборіддя було неголене. Однак поза тим тато виглядав достоту так само, як і тоді, коли Бастіян пішов до школи.

І Бастіян сказав про це татові.

— Тоді? — здивовано перепитав тато. — Що ти маєш на увазі, кажучи «тоді»?

— Як довго мене не було?

— Від учора, Бастіяне. Зранку ти пішов до школи. Та коли ти так і не повернувся додому, я подзвонив учителям і довідався, що тебе в школі взагалі не було. Я шукав тебе цілий день і цілу ніч, мій хлопчику. Я звернувся у поліцію, бо почав боятися найгіршого. 0 Господи, Бастіяне, що ж трапилося? Я мало не збожеволів, так журився. Де ж ти був?

І тоді Бастіян почав розповідати, що він пережив. Він розпові­дав надзвичайно докладно, і це протривало багато годин.

Батько слухав його так, як не слухав іще ніколи досі.

І розумів усе, що розповідав йому Бастіян.

Ближче до полудня він єдиний раз перебив його, та й то тіль­ки для того, аби задзвонити у поліцію: треба було повідомити, що син повернувся додому і що все гаразд. А тоді тато зготував обід, а тим часом Бастіян розповідав і розповідав. Уже звечоріло, коли Бастіян дійшов до розповіді про Живлющу Воду і те, як хотів при­нести її татові, але усе-таки не зміг, бо розхлюпав її по дорозі.

У кухні вже майже стемніло. Батько сидів непорушно. Бастіян підвівся й увімкнув світло. І раптом побачив щось таке, чого ніко­ли раніше не бачив.

Він побачив сльози в татових очах.

І зрозумів, що таки зміг донести сюди Живлющу Воду з Фан­тазії.