Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
— Певна нетерпимість є, мабуть, у всьому, що робить людина, вкладаючи в це себе цілком, — відказала, трохи повагавшись, Діотима, яка думками була ще в першій, незавершеній частині розмови.
— А надто у грошах! — хутко докинув Арнгайм. — Дурні забирають собі в голову, нібито мати гроші — це бозна-яке щастя! Насправді це — жахлива відповідальність. Я вже мовчу про ту армію людей, які залежать від мене такою мірою, що бачать у мені мало не свою долю; дозвольте мені сказати лише про те, що мій дід розпочинав із сміттєзбирального підприємства в одному невеликому місті на Райні.
По цих словах Діотима й справді аж здригнулася від чогось такого, що сприйняла як економічний імперіалізм; але вона, не зовсім позбавлена упереджень свого суспільного кола, сплутала різні речі, й позаяк згадка про сміттєзбиральне підприємство намалювала в її уяві, відповідно до мовної традиції в неї на батьківщині, пропахлих перегноєм селян, то сміливе зізнання приятеля змусило її зашарітися.
— Цією переробкою відходів, — зізнавався далі той, — мій дід заклав основи впливу Арнгаймів. Та навіть іще й мій батько видасться чоловіком, який самостійно вибився в люди, якщо взяти до уваги, що за сорок років він розбудував ту фірму до всесвітнього концерну. Батько закінчив усього-на-всього два класи торговельного училища, але він з першого погляду наскрізь бачить будь-яку щонайскладнішу світову ситуацію й знає все, що йому треба знати, ще доти, як про це довідається решта людей. Сам я вивчав теоретичну економіку й усілякі інші науки, які лишень можна собі уявити; але він про них нічого й не чув. Розумом не збагнути, як це в нього виходить, однак невдачі обминають його боком, навіть у дрібницях. Це — загадка простого, здорового, могутнього й великого життя!
Голос Арнгайма, коли той розповідав про батька, набув незвичайного, святобливого звучання, так ніби його повчальний спокій дав десь тріщинку. Діотима це відразу помітила, адже Ульріх колись казав їй, нібито старого Арнгайма змальовують просто таким собі широкоплечим коротуном з кістлявим обличчям і носом, схожим на ґудзика; сурдут на ньому завжди широко розстебнений, а своїми акціями він орудує, мовляв, так само обережно й непоступливо, як шахіст — пішаками.
Після коротенької паузи Арнгайм, не чекаючи на відповідь Діотими, повів далі:
— Коли підприємство розростається так, як ті зовсім нечисленні, що про них я оце кажу, то немає, мабуть, такої сфери в житті, з якою воно б не переплелося. Це — космос у мініатюрі. Ви б здивувалися, почувши, які, на перший погляд, зовсім не комерційні проблеми — мистецькі, моральні, політичні — мені часом доводиться обговорювати з батьком, главою фірми. Але тепер фірма вже не росте так стрімко, як у початковий період, що його я назвав би героїчним. Для підприємств, незважаючи на їхній бурхливий розквіт, теж є така собі таємнича межа зростання, як і для всього органічного. Чи ставили ви коли-небудь перед собою запитання, чому нині жодна тварина не переростає слона? Таку саму таємницю ви знайдете в історії мистецтв і в дивовижних стосунках у житті народів, культур і епох.
Цієї хвилини Діотима пошкодувала про те, що вжахнулася була, почувши про переробку відходів, і збентежено звела на Арнгайма очі.
— У житті таких таємниць повно, — промовив той, — Є щось таке, проти чого розум зовсім безпорадний. Мій батько з цим у спілці. А в такого чоловіка, як ваш кузен, до цього душа не лежить, він людина діяльна, голова в нього завжди заклопотана тим, як би його зробити все іншим і кращим.
Коли Арнгайм згадав про Ульріха вдруге, Діотима всміхнулася, показавши цим, що така людина, як її кузен, впливати на неї в жодному разі не претендує. Однотонна, трохи жовтувата шкіра в Арнгайма, на обличчі гладенька, мов груша, на щоках почервоніла. Він здався на волю дивовижній потребі, яку вже тривалий час викликала в ньому Діотима, — довіритись їй безоглядно й цілком, до останніх невідомих подробиць. І ось він знов замкнувся в собі, взяв зі столу якусь книжку, прочитав назву, не замислюючись над її змістом, і нетерпляче поклав книжку на місце. Звичайним своїм голосом — цієї миті він вразив Діотиму так, як вражає поквапність людини, котра хапає свій одяг, з чого Діотима здогадалася, що Арнгайм був голий, — він промовив:
— Я відійшов далеко вбік. А з приводу того ґенерала скажу вам таке: найкраще, що ви можете зробити, — це якнайскоріше здійснити свій план і надати ваги нашій акції завдяки впливу гуманного духу і його визнаних представників. Але загалом відмовлятися від ґенерала вам теж не варто. Самого його веде, мабуть, добра воля, а ви ж бо головне моє правило знаєте: не втрачати жодної нагоди наповнити духом сферу відвертої сили.