Людина без властивостей. Том I

У його словах не було й тіні сумніву; але Бонатея спробувала повернути Ульріха до суті справи.

 — Любий, — знуджено мовила вона, — але ж для Моосбруґера це просто чудово, що він безвідповідальний?!

 — Важливіше було б, мабуть, спровадити на той світ кількох людей, які відповідають за свої вчинки, ніж захищати від смерти одного безвідповідального! — заперечив Ульріх.

Тепер він походжав туди-сюди просто перед нею. Бонадеї він видався полум’яним революціонером; їй пощастило впіймати його руку, й вона поклала її собі на груди.

 — Гаразд, — мовив він, — тепер я поясню тобі питання емоційні.

Бонадея розчепірила його пальці й розправила його долоню в себе на грудях. Цієї хвилини її погляд розтопив би й кам’яне серце; наступної миті Ульріхові здалося, ніби в його грудях б’ється двоє сердець; так у годинниковій крамниці цокають, перебиваючи один одного, годинники. Зібравши всю свою силу волі, він дав лад у себе в грудях і м’яко промовив:

 — Ні, Бонадеє!

Бонадея вже мало не плакала, й Ульріх почав її заспокоювати:

 — Хіба немає суперечности в тому, що ти хвилюєшся через одну цю справу, про яку я випадково тобі розповів, а мільйони таких самих кричущих несправедливостей, які щодня діються довкола, ти просто не помічаєш?

 — Але ж ідеться зовсім не про це, — заперечила Бонадея. — У тім-то й річ, що я про це знаю. І була б поганою людиною, якби реаґувала спокійно!

Ульріх зауважив, що реаґувати якраз і треба спокійно.

 — Просто-таки бурхливо спокійно, — додав він. Потім вивільнив свою руку й сів трохи поодаль від Бонадеї. — Нині все робиться «між іншим» і «поки що», — повів далі. — Так воно й має бути. Адже наш сумлінний розум змушує нас бути страшенно несумлінними в порухах душі. — Він долив трохи віскі й собі і поклав ноги на канапу. На нього почала налягати стома. — Кожна людина замислюється спочатку про життя загалом, — пояснював він. — Та що глибше вона замислюється, то вужчим стає коло її думок. Коли вона дозріває, то перед тобою — людина, котра на певному квадратному міліметрі орієнтується так вільно, як іще десятків зо два, не більше, людей на цілому світі, але котра, добре бачачи, як усі, хто орієнтується не так вільно, верзуть про її справу казна-що, не сміє й поворухнутися, бо досить їй бодай на мікроміліметр зрушити з місця — й вона почне верзти казна-що й сама.