Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
— Мені оце дещо спало на думку, — звернувся він до Бонадеї, яка все ще сиділа в позі, сповненій гідности. — Аж смішно. Вражає одна різниця: людина осудна завше може вчинити й інакше, неосудна — ніколи!
І він почув дуже значущу відповідь.
— Ох, Ульріху! — зітхнула Бонатея.
Більше тишу ніщо не порушило, й мовчання зімкнулося знов.
Їй не подобалося, коли Ульріх при ній заводив розмову на загальні теми. Попри всі свої провини, Бонадея, однак, з повним правом завжди відчувала, що довкола — такі самі люди, як і вона, й, коли Ульріх замість почуттів частував її думками, слушно помічала його відлюдькуватість, надмірність і самотність. І все ж таки злочин, кохання й журба поєдналися в ній тепер у коло ідей, яке становило надзвичайну небезпеку. Ульріх уже зовсім не здавався їй таким довершеним і страшним, як на початку цієї їхньої зустрічі; натомість у ньому з’явилося щось хлоп’яче, й воно бентежило її ідеалізм, мов дитина, яка не важиться повз щось прошмигнути, аби кинутися в мамині обійми. Бонадея вже нестерпно довго відчувала до нього розслаблену ніжність, ладну щомить випурхнути на волю, мов пташка з клітки. Але після того, як уже перший її натяк на цю ніжність Ульріх відкинув, Бонадея взяла себе в руки. Вона ще не позбулася болючого спогаду про те, як останнього разу, коли приходила сюди, роздягнена й безпорадна лежала на його канапі, й тепер поклала собі так і просидіти до кінця, якщо доведеться, в капелюшку й під серпанком в оцьому кріслі, щоб він нарешті зрозумів, що перед ним — людина, яка вміє, коли треба, владати собою не згірше, ніж суперниця Діотима. До великого хвилювання, яке в неї викликала близькість того чи того коханця, Бонадеї завжди бракувало великої ідеї; щоправда, те саме можна сказати, на жаль, і про життя загалом, де багато хвилювання й мало сенсу; але про це Бонадея не знала й намагалася висловити бодай яку-небудь ідею. В Ульріхових ідеях їй не вистачало такої потрібної їй гідности, до того ж вона, мабуть, шукала ідеї, сповненої більшої краси й глибших почуттів. Але нерішучість щодо ідей і ница пристрасть, отака пристрасть і жахливий страх передчасно потрапити в полон цієї пристрасти змішувалися в ній зі схильністю до мовчання, в якому трепетало все, що не здійснилося, й зі спогадом про великий спокій, який на мить пов’язав її з коханим. Загалом це було так, немовби в повітрі завис дощ і ніяк не міг пролитися на землю; це було ніби заціпеніння, яке розповзлося по всій шкірі й лякало Бонадею думкою, що вона може втратити самовладання, не помітивши цього.
І раптом усе це породило якусь фізичну ілюзію — блоху. Бонадея не знала — реальність це чи плід уяви. Вона відчула в мозку ніби мурашки — якесь неправдоподібне враження, немовби один образ звільнився там від примарної пов’язаности з рештою, але був усе ж таки лише плодом уяви; і воднораз — очевидні, просто-таки справжнісінькі мурашки на шкірі. Бонадея затримала подих. Так буває, коли хтось чи щось тупає, підіймаючись сходами, а ти знаєш, що там нікого нема, і все ж виразно чуєш: туп, туп… Бонадея, немовби її осяяла блискавка, збагнула, що то — мимовільне продовження епізоду з черевичком, який спав був у неї з ноги. Для жінки це — соломинка, за яку розпачливо хапається, тонучи, людина. Але тієї миті, коли Бонадея хотіла була прогнати мару, її щось різко кольнуло. Вона тихенько зойкнула, щоки в неї залила краска, і Бонадея попросила Ульріха допомогти їй ськати. Блоха полюбляє ті самі місця, що й коханець; панчоху обшукали аж до черевичка, блузку на грудях довелося розстебнути. Бонадея сказала, що підхопила блоху в трамваї або в Ульріха. Але знайти її не пощастило, й жодних слідів на тілі вона не лишила.
— Вже й не знаю, що то було! — промовила Бонадея.
Ульріх усміхнувся несподівано привітно.
І тоді Бонадея розплакалася, мов маленька дівчинка, яка негарно поводилась.
64. Генерал Штум фон Бордвер навідує Діотиму
Генерал Штум фон Бордвер зробив Діотимі візит. Це був той самий офіцер військового міністерства, якого відрядили на широке установче засідання і який виголосив там промову, що справила на всіх враження, хоча, коли дійшло до формування комітетів за міністерським зразком для великої акції, з цілком зрозумілих причин і не завадила обминути міністерство війни… Він був не вельми показний Генерал із черевцем і невеличкою щіточкою замість вусів. Обличчя він мав округле, і в ньому було щось від сімейного затишку, якому чужі статки, більші за ті, що їх вимагають військові статути від армійського офіцера в разі його одруження. Діотимі Генерал сказав, що за столом для нарад солдатові подобає роль скромна. Крім того, і це само собою зрозуміло, у процесі формування комітетів не можна було з політичних міркувань, мовляв, брати до уваги військове міністерство. І все ж він зважується, мовляв, стверджувати, що задумана акція має справити вплив на закордон, а те, що справляє вплив на закордон, — це міць народу. Знаменитий філософ Трайчке, ще раз наголосив ґенерал, сказав, що держава — це міць, потрібна для того, щоб вижити в боротьбі народів. А сила, продемонстрована в мирний час, віддаляє війну або принаймні пом’якшує її жорстокість. Генерал говорив іще чверть години, скористався кількома класичними цитатами, що їх, як він додав, любовно зберігав у пам’яті ще зі своїх гімназійних часів, і запевнив, що ті роки, коли він вивчав гуманітарні науки, були найкращі в його житті; він намагався дати Діотимі відчути, що нею захоплюється, а від того, як вона керувала таким великим зібранням, просто в захваті; він тільки ще раз хотів, мовляв, наголосити, що правильне розуміння розбудови військової потуги, яка дуже відстала од військових потуг решти великих держав, — це щонайяскравіша демонстрація миролюбних прагнень, і заявив про свої глибокі, втім, сподівання на те, що широка, всенародна участь у справах війська ще прийде сама собою.