Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Едді всміхнувся, та його очі залишалися серйозними.
— А як щодо боягузливих собак, які використовували дітей, щоб убити весь світ із засідки? Цілий Всесвіт — із засідки?
Горностай кліпнув очима, неначе такої відповіді не сподівався. А може, він узагалі не очікував на відповідь.
— Я виконував… накази.
— Не сумніваюся, — відрізав Едді. — І виконував їх на совість. Приємного перебування у пеклі На’ару чи в що ти там віриш. — Він притиснув дуло револьвера до скроні Фінлі й вистрелив. Горностай смикнувся один раз і застиг. З гримасою Едді звівся на ноги.
Підводячись, він бічним зором помітив якийсь рух і побачив, як ще один — головний начальник — спромігся зіп’ястися на лікоть. Його «миротворець» сорокового калібру, з якого колись стратили ґвалтівника, було націлено на Едді. Едді мав швидку реакцію, та не мав часу, щоб нею скористатися. «Миротворець» прогримів один раз, із дула вирвався язик полум’я, й кров потекла з чола Едді Діна. На потилиці злетіло пасмо волосся, коли куля вийшла з того боку. Едді вдарив себе долонею по лобі, в тому місці над правим оком, де утворилася дірка, неначе людина, яка згадала щось життєво важливе, але трохи запізно.
Роланд рвучко повернувся на стесаних підборах чобіт, блискавичним, майже не помітним для ока рухом виймаючи з кобури револьвера. Джейк і Сюзанна теж озирнулися. Сюзанна побачила, що її чоловік стоїть на вулиці, притискаючи до лоба долоню.
— Едді? Котику?
Пімлі силкувався ще раз звести курок «миротворця», по-собачому вищиряючись від натуги. Роланд вистрелив йому в горло, і начальник Алгул Сьєнто упав та перекотився ліворуч. Револьвер із незведеним курком загримів з його руки на асфальт і зупинився біля трупа друга Пімлі, Горностая. Майже під ногами в Едді.
— Едді! — пронизливо закричала Сюзанна і поповзом на руках та колінах поспішила до нього. «Поранення не тяжке, — промовляла вона про себе. — Його не тяжко поранили. Господи, не допусти, щоб мого чоловіка тяжко поранили…»
Та потім побачила кров, що струменіла з-під його руки й краплями спадала на дорогу, та зрозуміла, що поранення серйозне.
— Сьюз? — спитав він. Його голос звучав напрочуд чітко і ясно. — Сюзі, де ти? Я не бачу.
Він зробив один крок, другий, третій… і впав обличчям на дорогу. Дідо Джефордс передчував, що саме так з ним усе й станеться, від самої миті, коли вперше його побачив. Бо хлопець був стрільцем, справдешнім стрільцем, і лише такого кінця він міг сподіватися.
Розділ XII
ТЕТ РОЗПАДАЄТЬСЯ
Та ніч застала згорьованого Джейка Чемберза біля таверни «Конюшина», що стояла на східному кінці Головної вулиці Плезантвіля. Тіла охоронців вивезли роботи-прибиральники — хоч якесь полегшення. Юк уже більш ніж годину сидів у хлопчика на руках. Зазвичай він ніколи не залишався так близько на такий тривалий час, але зараз наче розумів: Джейк його потребує. Кілька разів хлопчик ховав обличчя в шерсті пухнастика і плакав.
Більшу частину того нескінченного дня Джейк ловив себе на тому, що думає на два різні голоси. Таке вже траплялося з ним раніше, але багато років тому. Тоді він був зовсім маленьким хлопчиком і підозрював, що в нього якийсь дивний нервовий розлад, який лишився непоміченим для невсипущого батьківського ока.
«Едді помирає, — торочив перший голос (той, котрий запевняв його, що в шафі живуть чудовиська і вже зовсім скоро вони зжеруть його живцем). — Він у кімнаті в Корбет-Холі, Сюзанна з ним, він патякає без угаву, але помирає».
«Ні, — заперечував другий голос (той, який переконував його, хоч і доволі мляво, що чудовиськ не існує). — Ні, цього не може бути. Едді, він… Едді! До того ж він член ка-тету. Він може померти, коли ми дійдемо до Темної вежі, там ми всі можемо померти, але не зараз, не тут, це божевілля».
«Едді помирає, — відповідав перший голос. Невблаганний. — У нього дірка в голові, така велика, що ти можеш запхати в неї свого кулака. Він помирає».
На це другий голос міг лише заперечувати, та й то з кожним разом дедалі менш переконливо.
Хоч Джейк і розумів, що вони, швидше за все, врятували Промінь (а Шимі в цьому навіть не сумнівався — він бігав моторошно спорожнілим кампусом Девар-Тої й викрикував новину: «ПРОМІНЬ КАЖЕ, ЩО ВСЕ МОЖЕ БУТИ ДОБРЕ! ПРОМІНЬ КАЖЕ СПАСИБІ!»), але легше не ставало навіть від цього. Втратити Едді — то завелика ціна навіть для порятунку світу. А розпад ка-тету був ще більшою ціною. Щоразу, коли Джейк про це думав, йому ставало млосно, і він без слів молився Богові, Ґану, Людині-Ісусу й усім разом, щоб вони сотворили диво й врятували Едді життя.