Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Що ви маєте на увазі? — спитав тахін-півень, ледь не полохливо, але Роланд пояснювати не став. Лише наказав півню передати вказівки всім, кого зустріне.
Більшість уцілілих тахінів і кан-тої залишили Алгул Сьєнто по двоє-троє, не сперечаючись і що кілька кроків нервово озираючись. Джейк подумав, що вони мають усі причини боятися: обличчя його діна, зануреного в задуму, було страшне від горя. Едді Дін лежав на смертній постелі, й Роланд з Ґілеаду не потерпів би заперечень.
— Що ти збираєшся робити з цією тюрмою? — спитав Джейк після вечірньої сирени. Вони йшли до Едді й саме проминали задимлене згарище, на яке перетворився Дамлі-Гауз (довкола якого роботи-пожежники розставили таблички з написами «НЕ НАБЛИЖАТИСЯ. ТРИВАЄ РОЗСЛІДУВАННЯ ПРИЧИН ПОЖЕЖІ»).
Роланд не відповів, лише похитав головою.
На Алеї Джейк угледів шістьох Руйначів, що стояли колом і трималися за руки. Збоку здавалося, що вони проводять спіритичний сеанс. Серед них були Шимі, Тед, Дані Ростова, дві жінки, молодша й старша, а також кремезний чолов’яга, на вигляд схожий на банкіра. Трохи віддалік лежали, складені в ряд, тіла п’ятдесяти охоронців, що загинули під час короткої атаки. З-під ковдр, якими вони були накриті, стирчали ноги.
— Ти знаєш, що вони роблять? — спитав Джейк, маючи на увазі учасників спіритичного сеансу. Ті, що лежали на землі, не робили нічого, просто були мертві — то була єдина робота, яка відтепер їм світила.
Роланд зиркнув у бік кола Руйначів.
— Так.
— І що?
— Не зараз, — відповів стрілець. — Зараз ми віддамо останню шану Едді. Тобі знадобиться весь спокій, на який ти будеш здатен, а для цього потрібно звільнити свій розум від думок.
Тепер, сидячи з Юком на руках біля порожньої таверни «Конюшина» з її неоновими рекламами пива й мовчазним музичним автоматом, Джейк думав про те, наскільки правий був Роланд і наскільки він, Джейк, був йому вдячний, коли за сорок п’ять хвилин чи десь так стрілець подивився на нього, побачив, як жахливо він страждає, і сказав йому вийти з кімнати, де згасав Едді, крихта за крихтою втрачаючи життєву силу, вплітаючи відбиток своєї дивовижної сили волі в останній відрізок гобелену свого життя.
Група прибиральників тіл, яку організував Тед Бротіґен, відвела юного стрільця в Корбет-Хол, і там він ліг на ліжко в просторій спальні помешкання, яке займав на першому поверсі комендант. Прибиральники залишилися на подвір’ї гуртожитку. З наближенням вечора до них приєднувалися й інші Руйначі, аж поки не зібралися всі. Коли прийшли Роланд із Джейком, дорогу стрільцеві перегородила пухка руда жінка.
«Дамочко, на вашому місці я б цього не робив, — подумав Джейк. — Тільки не сьогодні».
Попри тривоги й хвилювання того дня, ця матрона (Джейк подумав, що схожа вона на Довічного президента клубу садівниць, членом якого була його мати) знайшла час на те, щоб нанести доволі товстий шар макіяжу: пудру, рум’яна й помаду, червонющу, як борти пожежної машини. Вона представилася як Грейс Рамблоу, родом з Олдершота, Гемпшир, Англія, і зажадала пояснень стосовно того, що з ними буде далі: куди вони підуть, що робитимуть, хто про них подбає. Іншими словами, ті самі питання, що прозвучали від півнеголового тахіна.
— Бо тут про нас дбали, — виклично сказала Ґрейс Рамблоу, наголошуючи на слові «тут», — а в нас самих, принаймні поки що, нема змоги потурбуватися про себе.
Її слова зустріли схвальними вигуками.
Роланд зміряв її поглядом з голови до ніг, і щось у його очах змусило дамочку вгамувати своє обурення.
— Геть з дороги, — мовив стрілець, — чи я примушу тебе забратися.
Вона поблідла під шаром пудри і без зайвих слів зробила так, як він сказав. У Корбет-Хол Джейк і Роланд заходили під несхвальний гомін, схожий на пташиний, але перемовлятися Руйначі стали лише тоді, коли стрілець відійшов на безпечну відстань й вони вже не боялися потрапити під страшнуватий погляд блакитних очей. Руйначі нагадали Джейку деяких його однокласників зі школи Пайпера, дурників у класі, які викрикували «контрольна тупа» чи «поцілуй мене в зад»… але тільки тоді, коли вчитель виходив за двері.
У коридорі на першому поверсі Корбет-Холу яскраво сяяли лампи денного світла й пахло димом з Дамлі-Гауза й Феверел-Холу. На складаному стільці праворуч від дверей з написом «КВАРТИРА КОМЕНДАНТА» Дінкі Ерншо курив цигарку. Коли підійшли Роланд і Джейк (Юк звично трюхикав за хлопчиком по п’ятах), він підвів погляд.