Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Що, люба? Зроблю все, що зможу. — Він узяв її пальці в свої
(спокій тиша тихо чекай спокійно повільно спокій)
долоні.
— Припини робити те, що ти робиш, доки я сама не попрошу тебе про це, — сказала вона.
Він подивився на неї здивовано. Перезирнувся з Дінкі, але той лише знизав плечима. Тед знову перевів погляд на Сюзанну.
— Не полегшуй мені горе своїм добрим розумом, — попросила вона, — бо я готова випити чашу до дна. До останньої краплі.
Хвилину-дві Тед стояв, похиливши голову. Його насуплене чоло прорізала складка. Та потім він підвів погляд і всміхнувся їй. Такої теплої усмішки Джейк не бачив ніколи.
— Добре, леді, — відповів Тед. — Зробимо так, як ти просиш. Але якщо ми тобі знадобимося… коли знадобимося…
— Я покличу, — мовила Сюзанна й знову опустилася на коліна біля чоловіка, що лежав і бурмотів на дорозі.
Коли Роланд і Джейк наближалися до провулка, що мав привести їх назад до центру Девар-Тої, де вони, забувши ненадовго свою тугу за другом, розберуться з уцілілими ворогами, Шимі простягнув руку і посмикав Роланда за рукав сорочки.
— Промінь каже спасибі, колишній Вілле Деаборн. — Криками він зірвав собі голос і тепер міг лише хрипко шепотіти. — Промінь каже, все може бути добре. Добре, як новеньке. Ще й краще.
— Це чудово, — сказав Роланд, і Джейк подумки з ним погодився. Але справжньої радості не відчув, як не відчував її тепер. Джейку не йшла з голови дірка, яку відкрили обережні пальці Теда Бротіґена. Дірка, заповнена червоним желе.
Роланд обійняв Шимі за плечі, притис його на мить до себе і поцілував. Шимі від радості заусміхався.
— Я піду з вами, Роланде. Візьмеш мене, дорогенький?
— Іншим разом, — відказав Роланд.
— А чому ти плачеш? — спохмурнів Шимі. На очах у Джейка його радість розтанула, поступилася місцем стурбованості.
На Головну вулицю невеликими групками поверталися Руйначі. Вони зиркали в бік стрільця, і на їхніх обличчях Джейк бачив переляк… якусь заціпенілу цікавість… а в деяких випадках очевидну відразу. Майже ненависть. І жодного виразу вдячності, навіть проблиску вдячності. За це він сам їх зненавидів.
— Мого друга поранили, — сказав Роланд. — Я плачу за ним, Шимі. А ще мені боляче за його жінку, бо вона мій друг. Ти можеш піти до Теда й сея Дінкі й заспокоїти її, якщо вона про це попросить?
— Якщо хочеш, так! Заради тебе що завгодно!
— Дякую-сей, сину Стенлі. А ще допоможи їм там, якщо вони кудись переноситимуть мого друга.
— Твій друг Едді! Це він лежить поранений!
— Так, його звати Едді, правду кажеш. Ти допоможеш Едді?
— Так!
— І є ще одне…
— Ще одне? — спитав Шимі й одразу ж згадав. — Еге ж! Допомогти тобі помандрувати далеко, тобі й твоїм друзям! Тед казав мені. «Зроби діру, — він сказав, — таку, як робив для мене». Тільки його повернули. Поганці його повернули. Але тебе вони не повернуть, бо поганців уже нема! Променю дали спокій! — І Шимі розсміявся. Джейку в його горі було неприємно чути той сміх.
Роланду, напевно, теж, бо його усмішка згасла.
— За якийсь час, Шимі… і я думаю, Сюзанна може лишитися тут і чекати на наше повернення.
«Якщо повернемось», — подумав Джейк.
— Але я хотів попросити тебе ще про одне. Це тобі під силу. Не допомогти комусь потрапити в інший світ, але щось трохи подібне. Я розповів усе Тедові й Дінкі, а вони розкажуть тобі, коли влаштують Едді зручніше. Ти вислухаєш їх?
— Так! І допоможу, якщо зможу!
Роланд поплескав його по плечі.
— Добре!
І стрілець із Джейком вирушили в напрямку ймовірної півночі, пішли закінчувати справу, яку розпочали.
За наступні три години вони розібралися ще з чотирнадцятьма охоронцями, здебільшого г’юмами. Роланд (трохи) здивував Джейка тим, що вбив лише двох: застрелив їх з-за пожежної машини, котра врізалася в будинок і застрягла колесом у отворі льоху. Решту ж відпустив, забравши зброю і сказавши їм, що всі охоронці Девар-Тої, які після вечірньої сирени ще залишатимуться в поселенні, отримають кулю в лоба.
— Але куди нам іти? — запитав тахін зі сніжно-білою півнячою головою, на якій пишався розкішний червоний гребінь (ця істота віддалено нагадувала Джейкові мультяшного півня Фоггорна Леггорна).
Роланд похитав головою.
— Мені все одно, куди ви підете, — сказав він, — головне, щоб до вечірньої сирени вас тут уже не було. Ви виконували пекельну роботу, але тутешнє пекло закрите, і я подбаю про те, щоб двері до нього більше ніколи не відчинялися.