Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— В лютому один кавалер від ешелону відбився. Я його дві доби самогоном наливав. Ну, і п’ятсот карбованців дав ще керенками, от тобі й кінь. — Він ласкаво ляпнув сильного рижого коня по заду. Скочив на передок воза, поправив смушеву шапку, сіпнув за віжки. Виїхали на польовий шлях, в ледве зазеленілі поля, над якими в сонячному світлі, тріпсчучи крильми, завзято співав жайворонок. На небрите, землисте Семенове обличчя набігла усмішка, Мотрона, пригортаючи його до себе, поглядом запитала, і він відповів:
— Еге ж, ви тут користуєтесь…
Приємно було Семенові увійти в простору, чисто вибілену хату. І зелені віконниці на маленьких віконцях, і новий дощаний ганок, і от, — ступив через знайомі низенькі двері, — тепла, чисто вимащена крейдою піч, міцний стіл, накритий вишиваною скатеркою, на полиці — якийсь зовсім не сільський посуд з нікелю і фарфору, ліворуч — спальня Мотрони з металевим широким ліжком, накритим мереживним укривалом, з купою збитих подушок, праворуч — кімната Олексія (де колись жив покійний батько), на стіні — вуздечка, сідло, оздоблена збруя, шабля, гвинтівка, фотографія, і в усіх трьох кімнатах — дбайливо розставлені квіти в риновках, фікуси й кактуси, — весь цей достаток і чистота здивували Семена. Півтора року він не був удома, і — дивись — фікуси й ліжко, як у принцеси, і міська одежа на Мотроні.
— Поміщиками живете, — сказав він, сідаючи на лаву і насилу розмотуючи шарф. Мотрона поклала міське пальто в скриню, почепила фартуха, перекинула скатерку виворотом догори і швидко подала на стіл. Сунула в піч рогач і, присівши під тягарем, так що голі по лікті руки її порожевіли, витягла на припічок чавун з борщем. На столі вже стояли і сало, і копчена гусятина, і в’ялена риба. Мотрона блиснула очима на Олексія, він моргнув, вона принесла череп’яний глечик з самогоном.
Коли брати сіли за стіл, Олексій підніс братові першому чарку. Мотрона вклонилась. І коли Семен випив вогненного перваку, ледве віддихався, — обоє — і Мотрона, і Олексій — витерли очі. Значить, дуже були раді, що Семен живий і сидить за столом з ними.
— Живемо, братику, не те, щоб уже на диво, — а нічого, хазяйновито, — сказав Олексій, коли скінчили їсти борщ. Мотрона прибрала тарілки з кістками і сіла близько до чоловіка. — Пам’ятаєш, на князівській дачі клин біля гаю, земелька — золоте дно? Багато я погорлав у громаді, шість відер самогону поставив людям — відрізали. Тепер ми з Мотроною його виорали. Та цього року непоганий був урожай на ниві коло річки. Все, що бачиш: ліжко, дзеркало, кофейники, ложки-миски, різне ганчір’я-барахло, — все цієї зими придбали. Мотрона твоя дуже люта до господарства. Жодного базарного дня не пропускає. Я ще по-старому — на гроші продаю, а вона — ні: зараз кабана заколе, курчат наріже, борошна там, картоплі — на віз, підіткне спідницю і — до міста… І на базар не виїжджає, а прямо йде до різних колишніх панів на квартиру, очима нишпорить: «За це,»— каже, — ліжко — два пуди борошна і шість фунтів сала… За цю, — каже, — покривалу — картоплі…» Просто сміх, як з базару їдемо, — чисті тобі цигани — на возі хурда-бурда.
Мотрона, тиснучи чоловікові руку, говорила:
— Двоюрідну мою сестру, Явдоху, пам’ятаєш? Старша за мене на рік, — за Олексія її сватаємо.
Олексій сміявся, шукаючи чогось у кишені.
— Жінки, вони перш за мене вирішили… А воно й справді, брат, обридло вдівцем жити. Нап’єшся і — до звідниці, така гидота, потім не відплюєшся…
Він вийняв кисеїг і обгорілу люльку з мідними висячими брязкальцями, насипав доморослого тютюну, і заклубочився дим по хаті. У Семена від балачок та від самогону запаморочилась голова. Сидів, слухав, дивувався.
Смерком Мотрона повела його в баньку, дбайливо вимила, попарила, нахльоскала віником, закутала в кожушок, і знову сиділи за столом, вечеряли, вихилили череп’яний жбанчик до останньої краплини. Семен хоч був ще слабий, але ліг спати з жінкою і заснув, обвитий за шию її гарячою рукою. А вранці — розплющив очі — в хаті було прибрано, тепло. Мотрона, поблискуючи очима, білозубою усмішкою, місила тісто. Олексій незабаром мав приїхати з поля снідати. Весняне світло лилося в чисті віконця, блищало листя фікусів. Семен сів на ліжку, потягнувся: наче вдвоє прибуло здоров’я за вчорашній день, за цю ніч, переслану з Мотроною. Одягнувся, умився, спитав — де у брата бритва? — в його кімнаті біля вікна перед уламком дзеркала побрився. Вийшов на вулицю, став коло воріт і вклонився старому-престарому дідові, що сидів у сусідів у палісаднику, — він пам’ятав чотирьох імператорів. Дід скинув шапку, поважно кивнув головою — і знову сидів, рівно поставивши мертві ноги у валянках, рівно склавши жилаві руки на костурі.