Коханка з площі Ринок

Марек Віхура подав у відставку, щойно завершився процес над Різником із Городоцької.

Убивцею п'ятьох жінок легкої поведінки. Одного нещасного, душевно слабого чоловіка.

І актриси Барбари Райської, нареченої адвоката Кошового.

У власній спальні, напередодні власного весілля. У той день і час, коли комісар керував складними, добре продуманими Климом ловами вбивці-маніяка. Потім він картав себе: міг додуматися до елементарного — виставити охорону, навіть переконати Басю пустити поліцейських агентів до себе на час операції. Хоч як би Кошовий не заперечував, Віхура був невблаганний: показав себе як фахівець із найгіршого боку. Дочекавшись вироку та привітавши судове рішення разом із усіма стоячи й оплесками, комісар наступного ранку поклав власній кар'єрі поліцейського край.

Перші місяці війни не змінили Віхуру хіба зовні. Високий зріст, широкі плечі й міцна постава робили його подобою дбайливо обтесаної кам'яної брили. На перший погляд, цей чоловік справляв враження цілком здорової людини. Причому — такої, якій здоров'я дозволяє приймати на груди будь-яку кількість алкоголю, вина та коньяку, без особливої шкоди для організму. В оману вводив червоний колір обличчя, який зазвичай мають просмалені пияки. Проте Марек Віхура вже скоро як десять років не пив нічого міцнішого за світле пиво. Та і його вкрай рідко. Міг потягнути ще келих-другий шампанського, якщо запрошували на офіційні урочистості. Кров постійно приливала до лиця, бо гроза львівських злочинців мав, серед інших болячок, проблеми з судинами. Пані Віхурова била на сполох, коли чоловікове лице з густо-багряного ставало рожевим — це ознака поганого чуття. Коли інші бліднули, кремезний комісар робився рожевим.

Саме такий колір обличчя Віхури мало зараз. Також усякий, хто добре знав відставного комісара раніше, міг побачити: колись дороге пальто, підігнане під поважну поставу людини-гори, нині висіло, мов на вішаку. Дотепер він не міг схуднути, списуючи особливість на поважний вік — мужчини, розмінявши шостий десяток, невпинно починають грубшати. Військова кампанія та стрімке входження російської імператорської армії до Львова надто скоро внесло корективи — зараз Віхура, як і переважна більшість містян, харчувався не тим, що дозволяють лікарі, а тим, що вдавалося роздобути.

Голод насувався поволі, невпинно. Це відчувалося, як раніше — наближення війни, і Магда, котра стала частіше спілкуватися з пані Віхуровою, якось переказала Климові: та вмовляє чоловіка кинути все й перебратися ближче до села. Мала родичів серед довколишніх дрібних поміщиків-цукроварів, готова була жити в тісняві, аби лиш чоловік не підірвав здоров'я остаточно й невідворотно. У Львові протримається нині не всякий здоровий, куди вже Віхурі з його болячками. Та не вийшло, відставний комісар уперся, тікати наміру не мав, тож вирішили якось жити.