Божественна комедія

52 Відмовив: «Бувши тут ще новаком, Я бачив, як зійшов сюди властитель, Звитяжця коронований вінком. 55 За ним звідсіль пішли: всіх прародитель, Його син Авель, благочесний Ной, Мойсей, законодавець і служитель, 58 Давид і Авраам, що жив давно, Ізраїль з батьком і сини численні, Рахіль, дорожча над усе майно, 61 Й багато ще – і стали всі блаженні. Узнай одне ти – душі всі людські До того часу не були спасенні». 64 У згадках про події неблизькі Ми не лишали прокладати в лісі, Кажу, у лісі душ, стежки вузькі. 67 Та спогади недовго ці велися Між нами ще, як смуги світляні У здолану півкулю тьми влилися. 70 За кілька кроків видний став мені Освітлений зелений простір луки, Де сяйвом сяли люди видатні. 73 «О шано й честь мистецтва та науки, Скажи, хто ці, що доля їх ясна Й відділені вони в окремі злуки?» 76 І він мені: «Їх слава голосна, З якою ти ще на землі зіткнувся, Така, що й в Бога шана їм значна». 79 І голос в той же час мені почувся: «Вшануємо ж великого співця, Бо зниклий дух його до нас вернувся!» 82 І по слідах великого сліпця Нас три величні тіні йшли стрічати, Нерадісні і несумні з лиця. 85 І добрий мій учитель став казати: «Он глянь: мечем оперезавши стан, Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, — 88 То сам Гомер, усім поетам пан, А другий – то творець сатир Горацій, А то – Овідій і за ним – Лукан. 91 Ішов я з ними вряд в натхненній праці І вряд у славі йду – таж чуєш сам Той спів хвали, мов князеві в палаці». 94 Так я уздрів блискучу школу там Вождя поетів, що, могутньокрилий, Летів орлом назустріч небесам. 97 Вони про себе щось поговорили І привітання мовили свої, І посміхнувся мій учитель милий. 100 Усі тримались, як близькі мої, І, розуміючи високу шану, Я шостим став у велетнів сім’ї. 103 Отак ішли до світлого ми стану Й поважно мову про таке вели, Про що розповідать пізніше стану. 106 Під благородний замок ми прийшли, Який сім раз оточували стіни, Й джерельні води навкруги текли. 109 Долаючи, мов суходіл, струмини, Дістались двору ми крізь сім воріт І вздріли свіжу зелень луговини, 112 В очах у мешканців горів привіт, У постатях ласкава сяла милість, А в тихій мові – лагідності світ, 115 Зійшли ми вкупі на горбка похилість В такому світлі, що змогли вочу Оглянуть мовчазну дібров журливість. 118 Великі, до яких в думках лечу, Вщасливили мене своїм собором, Що й досі ще від захвату тремчу. 121 Я вздрів Електру в натовпі прозорім, І Гектора, й Енея розрізнив, І Цезаря в броні, з шулічим зором. 124 Каміллу і Пентесілею вздрів По другий бік та ще царя Латина, Який з Лавінією там сидів. 127 Вздрів Брута я й дружину Коллатіна, Корнелью, Марцію та Юлью – всіх. А осторонь – самого Саладіна. 130 І, перевівши зір очей своїх, Побачив я, що вчитель всіх, хто знає, Сидить в сім’ї філософів значних. 133 Всяк дивиться, всяк шану виявляє. З ним обіч був Сократ, а там Платон, І Діоген своє тут місце має. 136 Тур Демокріт, що ввів случай в закон, Фалес, ким славилась бібліотека, І з Емпедоклом Геракліт, Зенон. 139 Вздрів якостей досліджувача грека Діоскоріда, – тут же був Орфей, Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека, 142 І геометр Евклід, і Птолемей, І Гіппократ з Галеном, Авіценна, І Аверроес, цей тлумач ідей. 145 Тяглася їх гірлянда незліченна, Та хай про це хтось інший розповість, Бо тема й так у мене широченна. 148 І двох співців позбавилося шість, Бо враз мене вожай мій знаменитий Од мирних лук, де всіх розважив гість, 151 Туди повів, де нічому світити