Серце Всесвіту
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Серце Всесвіту». Краткое содержание книги:
— Як? — вражено скрикнула Шура.
— Тихо, Шуро. Є вихід. Наша десантна ракета. Через десять–п’ятнадцять годин я очуняю і знову стану до лав, як пишуть газетярі… Ми з Андрієм злітаємо на Мімас, знайдемо місце катастрофи. Може, там ще є хто-небудь живий… Зрозумійте, друзі, що це конче необхідно…
— А де ти візьмеш пальне? — розвів руками Андрій. — Навколо голі скелі.
— Не падай духом. На Енцеладі мусить бути замерзлий аміак. Це буде чудова робоча речовина. Так от… Ми злітаємо на Мімас. Повернемось. Знову зарядимось тут…
— Якщо знайдемо аміак, — похмуро кинув Андрій.
— Якщо знайдемо, — згодився командир. — І стартуємо на Землю. Ракета розрахована на двох, але можна буде що-небудь викинути. Це великий риск… Все одно, що вирушати в океан на плоту. Як це робив колись Тур Хейєрдал… Та чим ми гірші за нього. Іншого шляху нема. Цей — єдиний Якщо нам не пощастить сісти на Місяць або па Землю — ми передамо людству результати досліджень Радіостанція ракети досить потужна для цього… на відстані орбіти Марса. Чи не так, Шуро?
— Так, капітане…
— От і чудесно. Вирішили. А тепер слухай, Андрію. Гаяти часу не будемо. Готуйся, йди на розвідку. В межах видимого обрію. Підтримуй радіозв’язок. Давай пеленг.
— Іду, Іване…
— Я вірю в успіх. Тим часом ми з Шурою складемо всюдихід… Перевеземо на ракету все необхідне…
ТАЄМНИЧЕ ПІДЗЕМЕЛЛЯ
Андрій вирушив до гірського хребта. Там він сподівався знайти серед ущелин замерзлі гази. Сатурн, що майже непорушно стояв над головою, досить яскраво освітлював навколишній краєвид. Від скель пацали чорно-зелені тіні. В деяких місцях блищало розмаїтими вогнями виходи якихось порід. Савенко не звертав уваги на них. Прийде час, цим зацікавляться астрофізики, що прилетять сюди. А зараз тільки одне бажання — знайти аміак.
Це питання життя… Це — єдина, вузенька стежечка на Землю…
При думці про батьківщину в Андрія занило під серцем. Згадалося прощання з матір ю, в вухах до болю відчутно, живо пролунав тихий шелест хлібів серед безмежних нив, задзвеніла трель жайворона.
Савенко зупинився, підняв обличчя до неба. До душі підкотилася тепла хвиля. Де ти, Земля? Дай хоч поглянути на твій чарівний блиск…
Нема.
Вона ще за горизонтом. Ввібрати в серце зелений промінь — і стане легше, і душа сповниться нових сил, нової снаги.
— Викликаю тебе, Андрію, — почувся знову турботливий голос Шури в ефірі.
— Я чую, Шурочко, — радічно озвався Андрій. — Продовжую пошуки. Нічого нового.
— Бажаю успіху. Капітан вже на ногах. Починаємо монтувати всюдихід. Будь обережним…
Знову вперед. По рівнині Андрій розганяється, робить тридцятиметрові стрибки. Між скелями йде обережно, обходить гігантські провалля, переступає неширокі щілини.
В одному місці з-під ніг Андрія метнулася зелена тінь. Заблищали під променем Сатурна дивовижні пластинки ромбовидної форми. Зникли. Савенко здивовано зупинився. Невже живі істоти? Тут, в світі без повітря?
Проте що в цьому дивного? Адже на Місяці є житія. Воно ліпиться в кратерах, на сонячному боці, проникає в глибокі щілини, використовує внутрішнє тепло планети. Проте на Місяці нема рухливих істот. Там лише нижчі форми, схожі на земні мохи або грибки. А це щось химерне, рухливе, схоже на кристалічну черепаху. А може, просто показалося? Може, впав обвалений камінь?
Вперед, вперед! Можна буде дослідити потім. Головне — аміак!
Та що це? Савенко вийшов з-поміж скель і потрапив до широкого коридора між невисокими хребтами. Той коридор тягнеться аж ген до обрію. Вперед і назад. Савенко схилився, присвітив ліхтарем. Що за дивина?
Ось тут, де він тільки що стояв, порода звичайна, непорушна. А тут, в цьому дивному коридорі, розтоплена. Таке враження, ніби через всю планетку пройшов гігантський утюг. Тільки ні, не схоже. Ось з одного боку коридора пасмо високих гір, обрив, а з другого боку, всього через десять метрів, зовсім інший профіль…
Андрій підійшов ближче, поглянув, здивовано свиснув. Ба, навіть мінерали зовсім інші. Незрозуміло. Наче хтось взяв і припаяв дві частини планети одну до другої. Проте кому це під силу? Хіба якимось фантастичним велетням?
Феноменальне явище. Якими геологічними явищами можна пояснити його? Може, через щілину сюди вилилася магма? Так чому по боках щілини були різні породи? Може, Енцелад утворився з двох половинок? Тоді яка сила припаяла ці половинки?
Андрій з хвилюванням збагнув, що натрапив на слід якоїсь велетенської таємниці. Він рушив вздовж коридора, наблизився до прямовисної стіни. В ній зяяв гігантський темний отвір. Він був на диво правильної овальної форми, висотою в двадцять метрів. Андрій повернув туди, ступив кроків десять…