Серце Всесвіту
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Серце Всесвіту». Краткое содержание книги:
Та ось знову серед зірок виник віночок полум’я. Він слабіший за попередній, наближається повільніше. Це невелика ракета. Вона майже затримала падіння, тихо опустилася серед рівнини.
Незабаром з апарата вийшло двоє космонавтів в скафандрах. Це були Шура і Андрій. Вони побачили недалеко від гірського пасма повалений на грунт корабель, перезирнулись. Не промовляючи й слова, побігли.
Невелика сила тяжіння Енцелада дозволяла робити гігантські стрибки, більші, ніж на Місяці. Космонавти перескакували невеликі скелі, провалля, тріщини. Андрій випередив Шуру, першим наблизився до корабля.
Це було жахливе видовище. Страшні тріщини розірвали тіло космічного велетня, крізь пробоїни видно було зруйновані прилади, апарати, коридори. Оптичні отвори не освітлювалися. Корабель скидався на мертву, переможену в поєдинку істоту.
Савенко почув стогін. За його спиною стояла Шура. Обличчя її в зеленкуватому сяйві Сатурна було блідим, мертвенним.
— Капітан… загинув, — почулися розпачливі слова.
— Ми не знаємо цього, — сухо сказав Андрій. — За мною…
Він рішуче ступив в чорний отвір однієї з пробоїн. Шура рушила за ним. Незабаром вони потрапили в круговий коридор, що вів до керівної каюти.
Андрій зупинився перед дверима. На одну тільки мить завагався. Зціпив зуби, ніби одважився на якийсь ризикований крок. Рішуче натиснув кнопку автомата.
Двері не одчинялися.
— Напевне, зіпсувався автомат від удару, — прошепотіла Шура.
Андрій присвітив ліхтарем над дверима. Там був аварійний важілець. Легкий поворот рукою. Двері повільно розчинилися.
Космонавти вступили до каюти, з острахом поглянули на командирське крісло. Наблизилися.
В каюті, очевидно, ще були залишки повітря — на приладах, на скафандрі Огнева сивіла паморозь. Крізь неї не видно було обличчя командира.
— Іване, — тихо покликав Андрій.
Відповіді не було.
Шура схопилася рукою за груди, ніби стримувала крик, що рвався з душі.
Савенко легким рухом обмів паморозь з шолома, поглянув на лице товариша. Воно було синім, непорушним. В кутиках вуст запеклася кров. Тільки вії тріпотіли. Андрій ясно відчував, як за ними билося бажання вернутися до життя, побачити світ, очі товаришів. І те непоборне бажання перемогло. Мить напруженого чекання, остраху. Друга. І ось, нарешті, повіки Огнева повільно розплющилися…
НАДІЯ
— Живі… любі мої, — прозвучав тихий голос. — Знову всі разом…
— Капітане, — благально сказала Шура. — Що треба зробити? Говоріть. Ви поранені?
Огнєв ледве помітно похитав головою.
— Не про мене йдеться… Все буде гаразд. Просто жахливе перевантаження…
Командир з натугою повернув лице до перископа, побачив кулю Сатурна. Слабо всміхнувся.
— Ну от… Ми біля Сатурна. Тільки торжество зіпсоване, Андрію.
— Ти ще можеш жартувати, друже, — похмуро озвався Савенко.
— Щось придумаємо. Обійдіть всі вузли корабля. Дізнайтесь, що ціле… що загинуло… Особливо запаси продуктів, води, кисню… Десантна ракета в порядку?
— Так. Тільки пального майже нема…
— Про це поговоримо потім. Ідіть. Я ждатиму вас…
Через півгодини космонавти знову зібралися в керівній каюті. Доповідь Савенка була короткою, безрадісною:
— Продуктів вистачить на три місяці. Всі інші загинули. Води ще менше. Кисню на чотири місяці. Реактор вийшов з ладу. Джерела струму також не працюють. Корабель повалений на бік. Обшивка розірвана майже до середини…
— А зв’язок?
— Радіостанція не працює, — тихо озвалася Шура.
— Відновити не можна?
— Ні.
— А радіо десантної ракети? — з надією запитав командир.
— Її потужність мала. На Землі не почують.
Огнєв помовчав, заплющивши очі. Товариші з надією дивишся на його змучене обличчя. А втім, що можна було чекати від командира? Він теж не здатний на чудеса. А реальних можливостей для рятунку нема.
— Давайте підсумуємо, — нарешті сказав командир. — Андрію, допоможи мені підвестися. Дякую, друже… Сядьте, не стійте наді мною. Я ще не покійник… І надіюсь, не скоро буду ним… Ну, ну, не сердься, Шуро, — в такому стані, як я, жартувати необхідно. Так ось, підсумуємо… Ми летіли сюди не для прогулянки. Треба пам’ятати, що завдання, яке ми одержали — важливіше за особисту долю кожного з нас. Сподіваюсь, ви згодні зі мною… Катастрофа невідомих космонавтів сталася на Міма-сі, сусідньому супутнику. Нам треба побувати там…