Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Альошка не встиг ще зрозуміти, про що говорять, але згадка про роз'їзд, куди, за словами Пантюшки, пішов загін Костюкова, раптом сповнила його тривогою, якимсь неясним передчуттям лиха.
— По порядку доповідай, як було! — сказали за дверима. По густому, з енергійною хрипотою голосу Альошка пізнав Попова — одного з членів Ради п'яти, більшовика.
— Було, значить, так... Пішли вони на роз'їзд, як наказано... Вдень наші ходили туди на розвідку, все навколо обшарили, німців не було...
— Німцям роз'їзд ні до чого, — пробасив хтось.
— Прийшли... Все навколо тихо, нікого не видно. Тільки стали оборону копати, а тут їх кулеметами з усіх боків і почали косити — засада!..
— Костюков живий?
— Де там! Тільки двоє і врятувалися, їх у лікарню Тропіних відправили. Один так уже зовсім конає. Люди кажуть — зрадили їх...
У Альошки аж дух перехопило. Він розгублено озирнувся, немов бажаючи переконатись, що це тільки вчулося йому, що цього не може бути... Пантюшка, блідий, дивився на нього круглими потемнілими очима.
— Чув?
— Чув... Я ж, Альошко, з ними хотів іти... Альошка, не відповідаючи, провів долонею по щоці...
Вбили Костюкова... Як же це? Альошка згадав його кремезну, міцну постать, велике в зморшках обличчя з рудими запорозькими вусами. Такого, здавалося, навіть повалити неможливо, не те, що вбити... А Пахря? Невже й він? Галасливий, завжди веселий Пахря з лукавими, ясними, немов краплини голубої води, очима...
Поступово, ніби здалеку, до Альошчиної свідомості почав доходити рішучий голос Попова:
— Зрада це чи ні — розібратися треба. Не це зараз головне. Якщо німці на роз'їзді, обстановка складається зовсім по-новому. Дивіться...
Крізь відчинені двері було видно, як у сірій від тютюнового диму кімнаті кілька чоловік схилилися над картою.
— Роз'їзд ось де... — говорив Попов. — Звідси прямий удар по нашому правому флангу, чому ми й хотіли укріпити його. Розумієте тепер, що загрожує? Коли німці тут натиснуть, до вечора чекайте їх у Херсоні.
Писарі біля вікна тривожно перезирнулися. Друкарка, зігнувшись над столом, розбирала чиїсь квапливі кривулі. За дверима кілька секунд мовчали, потім хтось невпевнено промовив:
— Людей сюди треба б...
— Де ти їх візьмеш, людей? — заперечили йому.
— Перекинути доведеться...
— Звідки?
Деякий час нічого не можна було розібрати: всі говорили разом. Коли настала тиша, почувся тихий голос Силіна:
— Чого кричати? Попов правильно міркує. Фланг не можна залишати відкритим — це факт. Звідки взяти людей? А ось звідки...
Силін запропонував перекинути до роз'їзду загін чорноморських матросів. Це, звичайно, дуже ослабить центр, але німці, як видно, втратили надію пробитись у центрі: ось уже другий день вони посилюють натиск на флангах, а на ділянці чорноморців — затишшя.
— Набили собі гуль, більш у центрі не полізуть, — спокійно, немов міркуючи про домашні справи, говорив Силін. — Залишимо тут заслон з кулеметами, і вистачить поки що. Хай матроси виб'ють німців на флангу, а потім їх знов у центр можна повернути...
Пропозиція обговорювалася довго, галасливо і, нарешті, була прийнята.
З кімнати Ради вийшли Силін, Попов, ще один із штабних — кремезний, похмурий на вигляд фронтовик Киренко і ординарець, який повідомив про загибель костюковців. Рухливий, чорнявий, у цивільному поношеному піджачку, Попов підійшов до друкарки.
— Пишіть.
Вона спокійно, як автомат, заправила в машинку два аркуші паперу, прокладеш копіркою, очікувально поклала пальці на клавіші.
— Командирові революційного загону севастопольських матросів товаришеві Мокроусову,— почав диктувати Попов.
Силін, помітивши Альошку, підійшов до нього.
— Ти чого тут? — І, не чекаючи відповіді, сказав: — Буде до тебе справа, Олексію. Підеш зі мною в лікарню Тропших, по дорозі розповім. Чув, Костюков з загоном у засаду потрапив?
Альошка кивнув. Силін помовчав, дивлячись на підлогу. На його щоках лежали тіні.
— Так ось... Піди до Ващенка, скажи, що я тебе беру з собою. А це хто такий? — Здавалося, Силін тільки зараз помітив Пантюшку.
— Димов, Пантелеймон. У караульну команду проситься, — відповів Альошка. — його батько на тютюновій фабриці дружину організував.
— Тимофій Димов?
— Так.
Силін уважно оглянув Пантюшку.
— Добре, хай іде з нами, — сказав він, — може пригодиться.
Пантюшка витер спітнілого лоба^ Звичайно, пригодиться! Вже хто-хто, а він пригодиться!..