Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
— Правду кажучи, нічого.
— Бо ти був дурний. Завжди любив пригоди. Епоха конкістадорів, які вогнем і мечем здобували майно і навіть корони, безповоротно минула, тільки ти не хотів повірити в це. А я це зрозумів після В'єтнаму й Алжіру. Тоді я пропонував тобі спільну справу, але тебе потягнуло в Конго. Дуже вже тобі імпонувало стати головним помічником якогось місцевого вождя. Не пригадую, як він називався.
— Касавубу.
— І що тобі з того? Маєш дві дірки в тілі. А я мав по тисячі доларів за кожного дурня, який, подібно до тебе, рвався в Конго. Я застерігав тебе від авантюри в Республіці Біафра. Але переконувати тебе — марна справа.
— Коли б відокремлення вдалося, я став би мільйонером. Мені обіцяли багаті родовища нафти.
— То була шкура з невбитого ведмедя. Адже наперед було відомо, що нафтові концерни, які підтримували генерала Тонована й законний уряд Нігерії, сильніші від тих, що планували створити окрему республіку. Врешті-решт ти опинився в Сенегалі — в подертих штанях і брудній сорочці. А я мусив викупити тебе і дати гроші на квиток до Європи.
— Не пощастило мені тоді.
— І не могло пощастити. В будь-якій війні завжди перемагають гроші. Цю правду знав уже Наполеон, тому й програв англійцям. А хіба я не застерігав тебе від торгівлі опіумом?
— Застерігав, але я мусив ризикнути, бо не мав з чого жити. Не буду ж я торгувати поштовими марками біля віконця.
— Я казав тобі не пхатися в подібний бізнес. Великі гангстерські синдикати, які займаються транспортуванням опіуму із «золотого трикутника» або з азіатської частини Туреччини, не потерплять конкуренції. Маєш щастя, що вони забрали тільки товар, а не порішили тебе на місці.
— Я дещо знав про них і убезпечив себе.
— А твій напад на марсельський банк — то взагалі пік ідіотизму. Як це тобі спало на думку зв'язатися зі звичайними портовими бандитами? Щоправда, тобі завжди щастило. Інший на твоєму місці вже б давно гнив у землі. Як мені відомо, в Кейптауні теж не обійшлося без скандалу?
— Пусте, — Міллер махнув рукою. — Невеличка розминка, щоб не втратити форму.
— Зараз у твоїх руках дуже солідна справа. Якщо все буде гаразд, ти заробиш багато грошей, яких тобі вистачить аж до смерті. Але ти, мабуть, знову потрапиш у якусь пригоду і знову все втратиш.
— Зате я мав цікаве життя.
— Особливо, — засміявся Ціммерман, — коли тебе шукала французька поліція, аби показати тобі, як діє гільйотина.
— Не забувай, — боронився швейцарець, — що саме завдяки моїй, як ти кажеш, схильності до пригод мені вдалося запопасти цей вольфрамовий бізнес.
— Без мене ти б однаково нічого не вдіяв.
— Але б і до тебе, в Стамбул, з пропозицією не приїхали.
Фок і Габон прибули з невеликим запізненням. Низенький на зріст ліванець з темним кучерявим волоссям і випнутими губами мав на собі стільки золотих прикрас, що нагадував новорічну ялинку: на пальцях — персні, масивний кований браслет на правій руці, а на лівій — також масивний годинник у золотому корпусі. Голландець був худорлявим, трохи сутулуватим чоловіком з риб'ячими світло-голубими очима та вузькими міцно стуленими губами. Вони обидва знали господаря, котрий відрекомендував їм четвертого партнера. Коли слуга подав каву, лікери й коньяки, Ціммерман сказав:
— Всі знають, чого ми тут зібралися, тому не зволікаючи поговоримо про те, як найкраще і найшвидше владнати цю справу.
— І як заробити на цьому, — докинув голландець.
— А також визначити, — вів далі господар, — скільки грошей може викласти кожен. Адже потрібні будуть кошти.
— Поки що мої фінанси в обороті, — пояснив Арнонд Фок. — На мене прошу не розраховувати.
— На мене теж, — додав Міллер. — Я пропоную вам справу, на яку вже й так витратився достатньо.
— Всі видатки повинен покрити замовник, — мовив ліванець.
— Виходить, ви хочете заробити мільйони, але не маєте грошей, — зробив висновок Ціммерман.
— А ви хіба ні?
— Я тут для того, щоб познайомити вас і по можливості допомогти своєю порадою і знайомствами. Мені досить два проценти від усієї суми. Я одразу називаю цифру, щоб потім не було непорозумінь.