Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
Саме Ганс Ціммерман заснував свого часу «Цюріхер імпорт-експорт гезельшафт». Коли ж та фірма вже не була йому потрібна, він передав її Антонові Міллеру, який терміново шукав якогось прикриття, аби спокійно перечекати бурю, що шаленіла в Марселі. Ціммерман зостався вірний юнацькій дружбі. Ганс хвалився також, що він єдиний, хто знає справжнє прізвище Антона Міллера і бачив його справжнє обличчя.
Ганс Ціммерман, коли займався різним бізнесом, і пізніше, коли перейшов на економічне консультування, позаводив знайомство у всіх куточках земної кулі. Його резиденти перебували у багатьох промислових центрах світу. Він знав безліч людей, які могли взятися за будь-яку, навіть «мокру» роботу.
Тому коли підвернулася справа з вольфрамом, Антон Міллер одразу зв'язався з колишнім шкільним товаришем. Наступні дні він дуже нервувався, бо зі Стамбула не було жодної вістки. Нарешті на третій день, за дві години до умовленої зустрічі з Ван ден Ройтером, прийшла навіть не зашифрована термінова телеграма, бо шифрувати зміст не було потреби. Ціммерман повідомляв: «Справа дуже тяжка, але можлива. Негайно приїжджай».
Цього разу зустріч з промисловим магнатом проходила в зовсім іншій атмосфері. Ван ден Ройтер не приховував свого задоволення від перспективи закупити вольфрам. Він намагався випитати в Міллера, як усе це виглядатиме, але швейцарець відповідав на всі запитання лаконічно, бо сам ще нічого не знав.
— Аби розпочати справу, — зазначив Ван ден Ройтер, — ми мусимо мати певну гарантію. Таку гарантію, а також власні пропозиції щодо закупки вольфраму ви повинні дати мені якомога швидше.
— Для цього я мушу якнайшвидше вилетіти в Європу, але не можу придбати квиток на літак.
— Куди?
— До будь-якого європейського міста. Аби скоріше, бо тут усі квитки замовлені на тиждень наперед.
— Я це владнаю, — Ван ден Ройтер вийшов з бібліотеки, де вони розмовляли за келихами з віскі. Хвилин через десять він повернувся й мовив: — Літак до Рима, завтра о восьмій ранку. Квиток отримаєте в касі аеропорту. Прислати за вами автомобіль?
— Дякую, дам собі раду, — відмовився Міллер. У цей день Марієтта працювала до десятої вечора, потім цілу добу мала вільну. Антон вважав, що нехай дівчина відвезе його в аеропорт. Не хотів виїжджати не попрощавшись — дівчина дуже близько брала до серця те, що для чоловіків здебільшого було лише приємною пригодою.
— Ще хочу попередити: з цією справою не слід зволікати, аби нас хтось не випередив. А також нагадую: всі документи оформлюйте на вашу фірму і ваше прізвище. Ми не бажаємо мати справу іще з кимось, хоча ніхто не забороняє вам мати не надто балакучих спільників. Офіційно тільки ви будете продавцем вольфраму. Ми, річ ясна, шукатимемо й інших джерел купівлі.
— Тоді я відмовляюся, — спокійно мовив Міллер.
— Чому?
— Я мушу мати гарантію, принаймні на якийсь час. На ярмарку вольфраму не купиш. Якщо кілька осіб або фірм водночас виявлять незвичайний інтерес до цього металу, ціна його відразу підскочить. Я вже не кажу, що така метушня насторожить тих, хто тримає монополію на виробництво і продаж вольфраму. Ніхто не повірить, що десь на світі раптом збільшилось виробництво лампочок і вольфрам купують саме для цього.
— Гаразд, маєте рацію. Але ваші пропозиції ми мусимо мати якнайшвидше.
— Який термін ви мені даєте на підготовчу діяльність?
— Скажімо, п'ятнадцять днів.
— Не може бути й мови. Мені потрібно принаймні два місяці.
— То забагато. Максимум — місяць.
— Буде важко.
— Що не зійде за місяць, те не дозріє й за рік.
— Нехай буде місяць. У всякому разі, через місяць я появлюся в Кейптауні, вже точно знаючи, чи вдасться залагодити справу.
— Гаразд. За успіх, — чоловіки одним духом випили до дна те, що лишалося в келишках.
— Зараз я скажу водієві, щоб одвіз вас у готель: о цій порі важко знайти таксі.
Цього разу Міллер не протестував.