Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
— Яку кількість руди можна брати до уваги?
— Стільки, скільки візьме суховантаж за один раз.
— Від шістдесяти до сімдесяти тисяч тонн, — уточнив Габон. — Таких кораблів на ринку найбільше і їх найлегше купити.
— Воно й так багато, — вів далі Фок. — Не забувайте, що по Амазонці можуть плавати баржі вантажопідйомністю п'ять тисяч тонн. Треба буде зібрати принаймні десять таких барж, а потім розвантажити їх у якомусь малому порту. І то чимскоріше.
— Корабель повинен мати додаткову вантажопідйомну техніку, але це можна зробити.
— Я не знаю, чи мої замовники підуть на таке, — завагався Міллер.
— Тоді взагалі не матимуть вольфраму, — відповів голландець.
— А дозвіл на вивіз? — занепокоївся ліванець. — Я ж не зможу вивезти з порту шістдесят тисяч тонн руди так, щоб ніхто цього не помітив.
— Це можна владнати Відносини Бразілії зі Сполученими Штатами Америки не настільки добрі, щоб бразільці не скористалися нагодою втерти носа своєму «старшому братові». На продажі руди вони ще й виграють, бо копальні, шантажуючи концерни, зможуть підняти ціни. Ясна річ, ми не дістанемо дозволу на вивіз руди до Південно-Африканської Республіки. Треба буде знайти іншого солідного покупця.
— Але як йому потім пояснити, чому він не отримав товару? — Антон Міллер не дуже орієнтувався у великій грі, у яку встряв.
— Нещасні випадки трапляються не лише з людьми, але й з кораблями, — спокійно зауважив Ціммерман.
— Тільки як нам знайти потрібного покупця? — запитав Габон.
— Я це владнаю, — заспокоїв його Ціммерман.
— Іспанія? — ліванець не приховував зацікавлення. — Соціалістичні країни, можливо, хотіли б купити, але Бразілія не дасть їм дозволу на вивіз.
— Ані Іспанія, ані Спільний ринок, ані РЕВ. Ви матимете на руках таке замовлення, що бразільці й бровою не поведуть. До цього замовлення треба буде додати, звичайно, ще дещо, аби отримати дозвіл на вивіз. Але то цілком нормальна справа, особливо в Латинській Америці.
— Який процентний вміст вольфраму в руді?
— Скоріше невеликий: від чотирьох до семи промілів[3]. Адже вольфрам належить до рідкісних металів. Решта — то залізна руда.
— І стільки піску треба марно перевозити! — розпачливо мовив ліванець.
— Заплатять і за це, — зауважив Ціммерман, — інакшим способом вольфраму не дістануть.
— Потрібні будуть проби, бо вони дуже обережні, — застеріг Міллер.
— Нічого дивного в цьому немає, — мовив Фок. — Адже вони викладають гроші, а кота в мішку ніхто не купує. Проби вони дістануть. Тут усе мусить бути гаразд. Зможуть узяти навіть контрольні проби з барж або із завантаженого корабля.
— Скільки коштує тонна руди?
— Десь біля тисячі доларів.
— Це вже разом із вашим заробітком? — запитав Ціммерман.
— Із вашими комісійними.
— Дуже дорого, — скривився Міллер.
— Після переробки руди вольфрам однаково буде значно дешевший, аніж куплений у США. З цієї руди вийде понад триста п'ятдесят тонн чистого металу. Цього їм повинно вистачити принаймні на десять років: як для воєнної промисловості, так і для атомної. До однієї тонни сталі додається всього-на-всього кілька грамів вольфраму. Титан, ванадій і марганець вони мають у себе.
— Покупець вимагає, аби всі документи були оформлені лише на фірму «Цюріхер імпорт-експорт гезельшафт» і на прізвище Антона Міллера, тобто угода і сам контракт на продаж, а також фрахт.
— Це можна буде владнати, — погодився ліванець. — Просто Ліверпульська суднова компанія за певну платню дасть корабель панові Міллеру в оренду. Такі контракти підписуються нині досить часто, мова йде про вантаж, коли судновласникові краще не знати, який товар везе його корабель.
— Це трохи ускладнює справу, — мовив Арнонд Фок, — бо бразільці добре знають мене і довіряють мені. Пан Міллер для них — чужа людина, тож вони можуть мати застереження.
— Поїдете в Боазілію разом, — вирішив проблему Ціммерман, — і пан Міллер перестане бути для них чужим. Я потурбуюся про такі рекомендації, після яких усі двері в Ріо-де-Жанейро будуть відчинені для нього. Я маю зв'язки й по той бік океану. Дарма комісійних не беру.
— А як наші справи з фінансами? — запитав ліванець. — Бо ніхто не продасть мені корабель за обіцянку.
3
Проміль — тисячна частка чого-небудь.