Волинь

Василь, який довго слухав батьківських співів, нарешті не витерпів і, коли батько перейшов на «Світе тихий», підтягнув і собі за старим, тремтячим нечистим дискантиком. Батько нічого не сказав, навіть не звернув на це уваги, ніби нічого не сталось. Вони проспівали ще і «Блажен муж», і «Єгда славнії ученици», про Юду злочестивого, що за тридцять срібняків «беззаконним суддям тебе праведного судію-ю-ю-уу прєдадє…».

А ніч темна і безмісячна…

Місяць зійде щойно аж по півночі, бо вже давно звернуло з підповні. Хутір дбайливо огорнутий, окутаний гоструватою передосінньою пітьмою. Клекіт млина термосить пітьму, а вона чіпляє тендітні зірки, що зриваються і стрімко линуть десь на заставську соснину. Грубий костистий туман поплівся лугом. Похилені верби і верболози нанизують росисті намиста і не то плачуть, не то радіють.

Між млином і хутором з ліхтарнею в руках, ведучи за руку засапаного і перетомленого Володька, вертається «від своїх» Настя. Ліхтар взяла вона у свого брата Макара, що служить «в кондукторах» на чугунці, тому має одну шибку зелену, дві білі й одну червону. Довжелезні два вуси освітленого туману тягла за собою ця квола жінка. Володько ледве дріботить ноженятами, але навіть на одну хвилю не вгамує своєї цікавості і засипає матір питаннями: і нащо ми так далеко вибралися з Дерманя? Там є стільки хлопців, там має цілий день з ким бавитись…

Але хіба мати знає, нащо? Знає лише Бог святий та батько. і стара, взагалі… Що вона буде відповідати? А Володько геть-чисто оповів: і як, коли мати «у своїх» сиділи, він зустрівся з Андрієм, Хведотом Кухдоським та Трихоновим Архипом… Як вони спочатку оглянули один одного. Всі заздростили, що Володько має лакеровану рем'яну попругу з бляхою та орлом. А опісля вони пішли в лішник. Шукали там горіхів, клали вогонь, пекли яблука, стріляли пареними лісковими дубцями і розповідали байки. При цім Володько встиг уже переповістя декілька з них матері. Опісля вони були в каменоломнях, збирали там мушлі, копали гончарську глину й ліпили з неї горшки, полумиски, ступки, коліщата, молотки.

А опісля прийшов Мехтод, і почали бавитися в ковалів. Мехтод вічно в коваля бавиться. Він має на городі дуплаву дичку-грушу і в ній повно крем'яних молотів, сокир, ножів. Все це Мехтод на валах назбирав. Сьогодні бив Ольгу за те, що вона хотіла зо мною в шинок бавитись. Ми робили шинок у Трихоновому бузнику… Там баба Домаха свою квочку навесні тримала, але її заклював шуліка. А Мехтод каже:

«Не йдіть туди». — «Чому?» — кажу. — «Там був мрець…» — «Який?» — «Квочку там шуліка забив. Принесіть мені кусок заліза на колесо…» А залізо ми з порохні робили… Ольга каже: «Я хочу бавитися з Володьком у шинок». А Мехтод зірвався і трісь-трісь Ольгу по плечах… А Ольга йому каже: «Халєра ти, халєра ти, халєра ти…» Три рази йому сказала: халєра ти. А до того Ольга сховала найкращу Мехтодову скремейду.

— А що то таке скремейда?.. — питає мати. Володько відповів не відразу. Він насамперед дуже здивований: як то так, мати не знають, що то є скремейда? Про це повинні всі люди знати…