Волинь

— Гм… Що нема, то нема, — помовчавши, проговорив Матвій. — Я то себе дуже зле… Дуже зле почуваю…

— А я… Я вже дійшов до того, що хочу десятину поля продати…

— Та невже? — здивувався Матвій. Але зараз же зробив байдужий вигляд.

— Отак, як бачите… Мушу. і то найкращу десятину. Оцю, що коло вас за садком, — це «за садком» виговорив з притиском і головою в ту сторону кивнув. — Найкраща, їй-бо, десятина. Ото тільки й продаю, що нужда, та вона трохи, признатися, далеко від Лебедів. А я собі міркую, що і вам варто над цим подумати…

— Та я-то цю штуку вже чув, — каже Матвій, забувши, що перед хвилею виявив було таке здивування, ніби це для нього бозна-яка новина. — Чув, знаєте, і думав, Але дума і є думою, коли свистить у кишені. Що, зрештою, мені та одна десятина поможе… А стягатися до сорочки. Дітей морити голодом.

— Ее, не кажіть такого. Якось то Бог та дасть. Не кажіть. Одна десятина, та ще при свойому, межа в межу. О, не кажіть. Це допоможе багато.

— Правда воно-то правда… Але за грошем, то воно тепер дуже… Самі знаєте — скрута. А як ви того… з ціною?

— Ціна? — поставив Григорчук величезний знак запиту, торкнувшись цього делікатного питання. — Ціна… Та як? Як і в людей. Звичайно, зійдемось по-людськи. Я ж знаю вас, а ви мене. Здається, вам не первина в таких речах…

— Ох, не первина, не первина. Боками купня вилазить. Цілий вік тільки те й робиш, що купуєш, і нічого з того не дивиться…

— Я-то, знаєте… Бачите, я просто міняю, чи, либонь, хочу змінити. Тут десятина, а там дві… Але ті дві, знаю, не вистануть за цю одну, ото лишень, що при домі. Надія ще, що при добрій волі дасться таки з неї щось зробити, до чогось дійти. Он наш Мирон мав таку саме мочар, а тепер підіть — поле, як щастя. П'ятсот сімдесят рублів коштуватимуть ті десятини. Грошенята, правда, грубі… А поле абияке. До врожаю найменше років п'ять прийдеться чекати. Думаю, що моя оця десятина не буде видаватись дорогою, коли воно й погноєна, і як слід вироблена. Сій лишень пшеничку і радій, як ростиме, та засіки на зерно готуй… Ось вона якраз перезябльована. Навесні приволочити бороною, пересипати і сіяти ячмінь. На зарік можна лишити парениною, а там знов пшениця… Та це, до того при вашому. Вам просто-таки не випадало б упустити її, а з вами мені краще, ніж з іншими, діло мати. З порядним господарем порядний гешефт. Це вже відомо. Це ж все одно, що капітал, та ще й при купі. Мене питав уже й Харитон. Питав і Михалко. А я кажу: ні, наперід мушу з Матвієм поговорити. Мушу його запитати, як і що він. Не візьме, то вже якось то буде. Ну, отже, як ви думаєте?