Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія

Якщо від почутого по Софійчиній спині трошечки й пробігали мурашки, то їх одразу змивали прохолодні смарагдові бризки! Краса, краса і ще раз краса!..

Насилу повилазивши з води, пішли облаштовувати нове тимчасове поселення і помагати кухарці готувати сніданок.

Коли вишнопланетяни, себто вишнопільчани понаїдались і перемили посуд, звідкись долетіла нова сенсація: там, біля дальнього виступу скель, пірнають з аквалангом! За гроші, звісно, зате дають усе обмундирування й інструктора! І вчитель фізкультури вже навіть пірнув!

Хоч як утримували дітей Ліда Василівна й Олена Гаврилівна (у цьому питанні були одностайні), цілий гурт роззяв та сміливців, серед них і Софійка, рвонули до заповітного скелястого виступу.

Біля інструктора вже витупцювала чи то юрба цікавих, чи то черга за аквалангом. Якраз виряджали на дно когось зі старшокласників, а щасливий фізкультурник жваво давав йому останні напучування ще й із власного свіжого досвіду.

— Що, розкажіть, що Ви бачили? — прикипіла до вчителя Софійка.

— О, не питайте! Все як ото у фільмах Кусто, ще й краще! Отако тобі рибки пропливають, отако — медуза, отако — водорості якісь особливі!.. Ет, хіба словами розкажеш?!. Такі пейзажі точно можуть бути хіба ще... хіба в кіно!

Софійка зрозуміла, що словами справді того не передати, і забагла спробувати й собі. Та коли порівняла ціни і свої гроші... Ох, навіть якби вона кілька разів не спокушалась пахлавою чи морозивом і навіть якби передумала купувати сувеніри (цю приємну процедуру лишила для Ялти), однак би не вистачило!.. Батьки думають, як за дорогу й харчі заплатили, то дитині більше нічого й не треба! На всю мандрівку — такі копійки!.. Втім, голубонька, сама винна, що не брала прикладу з Сашка, не заробляла й не заощаджувала! Словом, скільки гривень у гаманці не рахуй, більше їх від того не стане!..

— Заплатити за тебе? — несподівано почула над головою знайомий голос і відчула чиюсь лагідну руку на своєму плечі.

Сіроокий!!! Він дивився на неї згори вниз своїм фірмовим поглядом — поглядом затишним і водночас чимось аж небезпечним.

Ні! Точніше, на слово не спромоглась, просто різко затрясла головою.

— Як хочеш, діло хазяйське! — байдуже проказав баритон і звернувся до Віти: — А за тебе, мала?

— Ну що, пірнатимеш, Терен-Кущ? — напівжартом рятував трохи незручну ситуацію Алі-баба, поки Віта, мов риба на березі, безпомічно зіпала своїм завше таким балакучим ротом.

Віку-куся питально глянула на Софійку і, не чекаючи відповіді, теж заперечно похитала кучерявою кучмою.

— Що ж, тоді ми з Козирним самі! — зітхнув Тимур, — Ну, хіба ще Кулаківський із нами захоче? Тю, десь його не видно. Вже злиняв.

— Ага, тому і бабла жалко, і страшно! Давай п’ять! — і хлопці серйозно-діловито (чи ховаючи ніяковість?) по-братньому вдарили один одного долонями й наблизились до інструктора.

Дівчата ж, не змовляючись, по-сестринськи хутенько подріботіли скелястим берегом назад до табору. Обох трусило, мов у лихоманці, і на слово й тверезу думку спромоглись аж забившись (наче хто доганяв!) у рідний намет.

— Чо’ ти не погодилась? — передовсім учепилась товаришка.

— А ти чого? — огризнулась Софійка.

— Та я б!.. Я б за Тимуром, хоч на край світ’! Але ж хіба не ясно, що це вони ради тебе підстроїли? А я вже так, за компа’!..

— Мені нічого не ясно! А може, заради тебе? — тремтіла (ще й цей камінь на шиї холодить!), накрившись джинсовою курточкою, Софійка.

— А то я не ба’, як той сіроокий на те’ витріщається! — пхикнула Віта.

— Ага, особливо, якщо поруч — ти! — відпхекнула їй Софійка.

Ясно було тільки одне. Що так завжди! Коли Вадим їй пропонував зайти у кафе чи Сашко збирався сказати щось особливе, спрацьовувала звичайна Софійчи-на реакція: тікати, перевести на інше, уникнути надто несподіваного розвитку подій!

З іншого боку, вони зробили правильно, хіба ні? Чого це вони братимуть гроші в майже незнайомих, ще й у хлопців? Навіть якби позичили, віддавати чим? І взагалі, чи так дуже хотілось їм пірнати в ту страшну глибину?

— Мені то й зовсім ні! — заявила хитра Вікука.

— Отже, ми все зробили правильно! — Софійка відчула, що зігрілась і відкинула куртку: — Ходім купатись?

Уже пірнаючи на своїй мілині й намагаючись розплющеними очима, без маски й акваланга, розгледіти під водою космічні пейзажі, Софійка згадала, що старшокласника Альбабарін назвав... Козирним! Отже, Козирний і А. Т. — все-таки різні люди? Чи хтось один? Або до неї прихильні обидва, або... Або обидва байдужі! І небайдужі, наприклад, до Віку-кусі! Кому ж тоді дарувались подарунки? І ким?

Забракло повітря, й вона виринула на поверхню. Містичний краєвид пустельного острова мерехтів на сонці, наче лукаво підморгував.

А може, слово «Козирний» сьогодні узагалі причулось?

Пірнула. Пелехата цистозіра-кустозейра, або полісифонія, танцювали серед підводного світу, пухнасто розправляючи гілки-мацаки.

Випірнула. На далекій смарагдовій лінії, де сяйливе море сяйливо переходило в небо, майнуло неначебто щось багряне. Пурпурові вітрила?