Там, де поховано Адель...
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Там, де поховано Адель...». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Адель приголомшило почуте. Молода жінка, що сиділа навпроти, викликала водночас жалість і відразу, Адель сказам, що їй треба побути наодинці. Марина запропонувала подзвонити перегодом, але вже на роботу. Адель довго сиділа, втупившись в одну точку перед собою, і перетравлювала сповідь. Повертатися додому було моторошно, і нікого немає поряд… Хіба от Віктор… Швидше його знайти, якомога швидше!
Віктор вислухав уважно і сказав: усе дуже просто, треба перевірити. Якщо Сахно почне діяти так, як попередила Марина, є два способи захиститися. Перший — кинути почуте йому просто в писок, і хай викручується, як знає, козирі в Аделі на руках. Другий і, на думку Віктора, більш дієвий — залучити до цього Марину, підіграти Сахнові, хай до останнього той ні про що не здогадується, а потім влаштувати колосальний спектакль. Яка з цього користь? Хай покрутиться, мов лящ на сковорідці, хай поламає голову і напудить у штани з переляку. А там видно буде. Чим ми ризикуємо? Це ж гра, її можна припинити будь-коли. Переконувати він умів. Адель погодилася.
Сахно так і не зрозумів, чому так легко втілюється в життя його геніальний план. Адель і Марина згодом захопилися грою і не могли зупинитися, насолоджуючись тим, що пошили в дурні чоловіка й коханця. Адель, щоправда, довго не погоджувалася грати роль сонної жертви. Марина, до речі, робила їй справжні уколи, аби все виглядало натурально, проте колола звичайні вітаміни, які не гріх колоти кожному для профілактики. Того вирішального вечора вона зовсім обійшлася без уколу. В неї трохи тремтіли руки, Адель сама була суцільним нервом. Адже можна й догратися. Те, що все можна припинити, розплющивши очі, мало заспокоювало — Сахно міг з переляку вдарити ножем.
Момент, коли Сахно витягнув її з машини і нахилився над нею, стискаючи скальпель у руці, Адель не захоче пережити більше ніколи, навіть якщо від цього буде залежати доля всієї Галактики. Земля була холодною, жінка насилу стримувалася, аби не зацокотіти зубами, і вже готова була закричати, коли важке дихання зникло, і вона почула, як чоловік вовтузиться з лопатою. Тоді вона обережно, сантиметр за сантиметром, користуючись лісовою темрявою і тим, що Сахно захопився копанням могили, відповзла, як і було домовлено, до найближчих кущів, а там, пересуваючись навпочіпки, втекла подалі від місця власного поховання. Віктор не хотів ризикувати, заїжджаючи в ліс, він просто їхав назирці за машиною Сахна і чекав Адель на шосе. Вона боялася, що втратить орієнтири, але вийшла з лісу на диво швидко. Коли машина Сахна помчала в бік міста, вони з Віктором легко знайшли те місце, забрали її речі та речові докази: скальпель і лопату. Далі діяв уже Віктор.
Усе просто. За винятком того, що Адель не мала уявлення, що тепер робити з чоловіком, який хотів її вбити. Вона не була в курсі тієї невеличкої операції, яку за наказом Віктора з успіхом проробив Сахно.
Віктор спробував відчинити кейс, та цифровий шифр замків не дав йому зробити це швидко. Тоді він просто колупнув замки ножем і здолав японську техніку. Ліхтарик висвітлив пачки грошей, які у будь-яку пору року лишаються зеленими.
— Що це? — спитала Адель.
— Так, невеличкий заробіток, — Віктор недбало жбурнув кейс у салон своєї машини. — Треба ж трошки користі від такого придурка, як оцей ось дядечко.
Сахно мовчав. Він відчував себе абсолютно розчавленим. Якщо цей нахабний молодик накаже йому зараз стати навпочіпки і катати його на карку, вигукуючи «іго-го», він готовий це зробити. Від відчуття своєї безсилості йому стало гидко. Але вже десь глибоко-глибоко всередині закипала, мов лава вулкана, лють. Сахно відчував, що це буде лють печерної людини, яку не можна приборкати. А розпалив цю лють отой самовпевнений шмаркач, котрий по-хазяйськи обмацує воскреслу Адель. Ну-ну, говори, говори, підкидай дрівець у вогнище, а тоді вже мало не буде…
— А це що таке? — Адель вже не запитувала — вимагала пояснити появу кейса, набитого доларами.
— Звичайні бакси, чого ти? Я знаю, де сейф, знаю код. Знаю, що там менше двадцяти штук готівкою ніколи не лежить, це в мого шефа запасець для поточних витрат, так би мовити… У квартирі — жодного мого відбитка, більше того — я весь цей час на очах шефа крутився, сам витріщався на ніжки й цицьки всяких там модельок. Ключики як лежали в кишені його плаща, так і лежать. Твій Сахно виконав мої інструкції, ось і припливло до нас бабло, хіба погано?