Там, де поховано Адель...
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Там, де поховано Адель...». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
— Пусти, — вона вже не кричала, просто просилася. — Пусти, боляче.
— Ні, ти мене вислухаєш, а потім пущу. Треба було їхати зі мною, сама не захотіла! Пусте. Подивився б я на тебе у темному лісі, коли зникає накачана снодійним людина, яку ми з тобою збиралися закопати в землю. А тепер я тебе запитаю: чим ти її накачала і чи накачала ти її взагалі?
В очах Марини майнув переляк. У горлі раптово пересохло, і слова були схожі на хрипкі звуки папуги, якого після тривалих зусиль навчили промовляти щось схоже на людські фрази.
— Ти… ти що… ти… Ампула… за вікном ампула… Міліція б випадково… у смітнику… Вони б… Пошукай піди…
Сахно випустив її і відсторонився. Марина важко дихала і справді виглядала переляканою. Він раптово зрозумів причину: щойно він, боронячись від бабських нападок та звинувачень, висловив припущення, яке продовжувало страшний ланцюг. І Марина правильно злякалася — той, хто готовий вбити один раз, не зупиниться перед другим убивством.
— Заспокойся, — він незграбно попестив її по щоці. — Давай не думати про ту кляту лопату. Можна повернутися і все це забрати.
— Якщо все ще там, на місці.
— Куди воно могло…
— А вона куди могла?
Коло замкнулося. Сахно знову сів на ослін, сховав обличчя у розчепірені долоні.
— Приведи себе до ладу.
— Ти про що? — озвалася Марина.
— Вмийся, причешися. Поїдемо туди…
— Куди?
— Туди! Містом ще якось я поведу, ближче до посту ДАІ візьмеш кермо. Вони о такій порі можуть зупинити, це вже точно. А я під газом.
— Не впораюся.
— Я ж тебе вчив майже чотири місяці! Ти нормально кермувала. Проїдеш десяток кілометрів, далі знову поведу я. І спробуй тільки щось сказати. Поїдемо разом, і все.
Марина зітхнула і зникла у ванній. Вийшла звідти хвилин за двадцять, бліда, тиха, але не розпатлана, як недавно, більш-менш охайна, навіть гарна. Та врода коханки цікавила його зараз найменше, він, відсторонивши її, зайшов до ванної, пустив холодну воду, стромив під міцний струмінь голову і, стиснувши зуби, терпів доти, доки не прояснилося. Ретельно почистив зуби, причесався, насунув на очі кепку. Можна рушати.
Дорогою вони мовчали. Сахно був певен, що Марина думає про те саме, що й він. А його думки займала Адель. Чомусь згадалося, що десять років тому вона, молода студентка з оригінальним ім’ям, полонила його думки не менш сильно. Дурні порівняння.
В умовному місці Марина таки сіла за кермо і навіть доклала зусиль, аби не їхати надто повільно. І коли попереду замаячила знайома будка, Сахно, не стримавшись, виплюнув довжелезну лайку, ляснувши себе по лобі.
— Ти чого? — Марина на мить відволіклася від дороги.
— Якщо вони зупинять, у тебе ж нема прав! Ну, чому, чому я такий мудак!
Марина відчула, як усередині перетворюється на крижинку, а руки її вже вросли у кермо. І немов крізь вату, почула власний голос, на диво спокійний:
— Може, не зупинять… Робити їм нема чого… Може, обійдеться…
Обом здавалося, що машина повзе, мов черепаха. І коли будка лишилася позаду, коли Марина натисла на гальма і знесилено відкинулася на спинку крісла, Сахно відчув себе зовсім тверезим і усвідомив, як щастить йому цього довжелезного вечора. Це надало йому впевненості, і далі він їхав спокійно, навіть із траси з’їхав там, де треба, — цей маршрут, він знав, буде снитися йому відтепер до кінця життя.
— Приїхали!
Зараз, коли Марина сиділа поряд і явно боялася усього, Сахно почував себе на висоті. Подивимося, яка ти смілива й розумна! Пошукаємо тепер разом, отут твої поради знадобляться. Він вийшов з машини, хвацько ляснувши дверцятами. Десь тут… Вночі трапити точно на те саме місце неможливо, але приблизно десь у цьому, як кажуть військові, квадраті. Щось там попереду таки висвітлюють фари… Може, дідько, що пожартував над ним так невесело, повернув Адель на місце, і вони тут же закінчать справу, хай і вона подивиться на…
Сахно спинився, немов наштовхнувся на муровану стіну. Світло фар сягало цього місця, він не помилився, він справді кілька годин тому копав тут могилу для своєї дружини.
На місці дбайливо виритої ями височів свіжонасипаний пагорб. Як на кладовищі після поховання, тільки значно менший, дбайливо притоптаний лопатою, навіть недбало прикиданий якимось сухим гіллям. Сумки з речами Аделі, лопати, і — Сахно відчув це, хоча й не пробував навіть шукати — знаряддя вбивства, якого не сталося, гостренного скальпеля поряд з горбочком не було.