Там, де поховано Адель...
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Там, де поховано Адель...». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
До потрібного будинку на Тарасівській дістався швидко. Чомусь подумалося, що йому в цім таланить. Перетнувши темне подвір'я-колодязь, опинився біля вказаного під’їзду. Тиша й спокій. Смикнув ручку — незнайомець попереджав, що двері можуть бути замкнені. У кожного мешканця — свій ключ від під’їзду, і в нього такий ключ є, найменший у зв'язці. Знайшовши, він акуратно причинив за собою двері і, вдихаючи стійкий запах котячого лайна, подолав три поверхи.
Дебелі чорні двері. Не броньовані, але міцні. Фортеця. Приступом взяти її важче, але в нього є ключик. Найбільший у в’язці. Таких замків Сахно ніколи не відчиняв, але незнайомець пояснив, як це робиться. Натиснути, повернути, знову натиснути. Є! За цими дверима — ще двері, для них — інший ключик. Сахно застиг на місці, згадавши, що для страховки мусив подзвонити в двері. Раптом якась несподіванка, і хтось удома, в такому разі можна удати п’яненького, котрий помилився квартирою. Незнайомець навіть прізвище назвав, на яке слід посилатися, той живе у сусідньому під’їзді, Сахна туди й пошлють. Та за дверима не було ніякого руху, і Сахно рішуче повернув ключ, і ще раз. Вхід вільний.
Світла було наказано не вмикати, Сахнові пояснили, куди слід іти. Причинивши обоє дверей, він постояв хвилин з десять, звикаючи до темряви. Потім обережно рушив навпомацки довгим коридором. М’який ворсистий килим під ногами робив його кроки нечутними, і Сахно здався собі привидом. Заблукати було неможливо, потрібні йому двері знаходилися в кінці коридора ліворуч. Вони теж були зачинені, і хоча ключик від них був у Сахна, він виконав наказ і ліктем висадив скло. Дзенькіт, здавалося, чувся на кілька кварталів, Сахно навіть присів, бо вже встиг звикнути до тиші. Нічого не сталося, і він, відчинивши замок зсередини, зайшов до кімнати.
Як і пояснювали, він потрапив до кабінету. Обриси шафи, робочий стіл, комп’ютер, поряд угадувався факс. На стінах вимальовувалися картини, його цікавила та, що була просто над столом.
Сахно акуратно зняв її, оцінивши вагу рами, і, провівши по стіні рукою, намацав металеві дверцята вмурованого сейфа. Тут без світла не обійтися, Сахно пошукав сірники в кишені шкірянки, та згадав, що залишив їх у машині. Твою ж маму! Він так само навпомацки вийшов до передпокою. Кухня просто при вході, там точно є сірники. На пошуки пішло хвилин з десять дорогоцінного часу, спробуй вгадай, де в незнайомій квартирі зберігаються сірники. Повернувшись до сейфа, він присвітив. Автоматичний замок, треба набрати код, який незнайомець звелів запам’ятати, і Сахно чесно вивчив усі сім цифр. Сірник згас, він кинув його на підлогу, запалив другий. Щоб набрати потрібну комбінацію, він витратив ще чотири сірники, бо треба натиснути точно ту, потрібну кнопочку, інакше замок буде заблоковано наглухо. Натискування кожної кнопочки супроводжувалося легеньким піканням. Коли пікнуло усьоме, сейф тихенько загув, як камери схову на вокзалі, і дверцята піддалися.
Чирк — вогник висвітив чорний кейс на нижній полиці. Сахно витягнув його, посипалися якісь тоненькі папочки, що лежали під ним. Чирк — папочки зібрані й покладені на місце. Кінцевої мети досягнуто, і тепер, згідно з наказом, треба все закрити і поспішати назад, поки господар квартири дивиться на молоденьких топ-моделей, деяким він надає свою могутню фінансову підтримку. Трахає за це, мабуть, як тих сучок! А тобі яка печаль? Заздриш? Сахно поклав кейс на стіл. І лише звичайне природне бажання зазирнути в чуже життя глибше затримало його ще на хвилину. Чирк — рука лапнула верхню полицю. Щось намацала. Коли Сахно витягнув руку з сейфа, вона стискала пістолет.