З Елеанор Оліфант усе гаразд

— У мене немає мобільного, — відповіла я, — хоча я визнаю їх ефективність.

Реймонд запхав руку в кишеню свого пальта і дістав свій телефон.

— Хутчіш, — попросив він, — старий уже холоне.

Я почала набирати 999, аж раптом спогади боляче врізалися в мою свідомість. Я збагнула, що не можу зробити цього знову, я просто не можу спокійно слухати голос, котрий говорить: «Якою послугою хочете скористатися, абоненте?», і далі гудки. Я торкнулася своїх шрамів, а тоді віддала телефон Реймонду.

— Зроби це ти, — запропонувала я. — Я побуду з цим чоловіком.

Реймонд тихо вилаявся і піднявся.

— Продовжуй говорити до нього і в жодному разі не воруши його.

Я зняла куртку і вкрила нею чоловіка.

— Привіт, — почала я, — мене звати Елеанор Оліфант. — Реймонд сказав, щоб я говорила з чоловіком. — Який милий светр, — продовжувала я. — Нечасто побачиш кольорові вовняні речі. На вашу думку, він яскраво-червоний? Чи, краще сказати, гранатово-червоний? Мені так більше подобається. Але я б такий відтінок не одягнула. Проте, незважаючи ні на що, мені здається, що вам він дуже пасує. Сиве волосся і червоний одяг — ніби Дід Мороз. Цей светр був подарунком? Виглядає ніби подарунок, дуже м’який і дорогий. Це занадто хороша річ, щоб купувати її для себе самостійно. Хоча, можливо, ви купуєте хороші речі для себе — деякі люди так роблять, я це знаю напевно. Деякі люди тільки й займаються тим, що беруть для себе все найкраще. Майте на увазі, поглянувши на решту вашого одягу та вміст сумки, мені здалося, що ви навряд чи належите до людей такого типу.

Я зібралася з силами та зробила три глибокі вдихи, а тоді повільно, дуже повільно поклала свою руку на його. Я обережно тримала її так довго, скільки могла це витримати.

— Містер Гіббонс викликає «швидку», — сказала я, — тому не турбуйтеся, вам не доведеться довго лежати посеред вулиці. Не хвилюйтеся, у цій країні медична допомога абсолютно безкоштовна, а стандарти її надання вважаються одними з найкращих у всьому світі. Ви щасливчик. Вочевидь, вам не хотілося б падати і битися головою, скажімо, у Південному Судані, з огляду на його поточну політичну та економічну ситуацію. Але тут, у Глазго… гаразд, вам пощастило, якщо ви розпізнали в цьому жарт.

Реймонд закінчив розмовляти і від’єднався.

— Як він, Елеанор? — запитав. — Опритомнів?

— Ні, — сказала я, — але я постійно з ним говорила, як ти і просив.

Реймонд узяв чоловіка за другу руку.

— Бідолашний старий.

Я кивнула. Дивно, але я відчула емоцію, яку могла б охарактеризувати як тривогу чи занепокоєння з приводу цього літнього незнайомця. Я сіла на землю, і мої сідниці зіткнулися з чимсь великим і вигнутим. Коли я обернулася, щоб поглянути на це, то помітила величезну пластикову пляшку газованої води «Ірн-Бру». Я підвелася та потягнулася, а тоді почала збирати розкидані покупки і складати їх назад у сумки. Одна з них порвалася, тому я дістала з сумочки свою улюблену торбу для покупок від «Теско» з написом: «Сумка для життя» та левами. Я спакувала продукти і поклала сумки біля ніг чоловіка. Реймонд усміхнувся.